ними бойовими гаслами. Це вже, панове, не демобілізація, а навпаки: мобілізація для нової війни в себе дома.
— Плітки! Забавка для страхопудів!
— Ні, не плітки! З Трапезунду йде на Кубань Варнавинський полк і 41-й мортирний дивізіон. Із Александрополя рушила збільшовичена 39-а дивізія…
Полковник Караулов невдоволено засовався в своїх кріселках і його риб'ячі очі виявили досаду.
— Я не пізнаю вас сьогодні, Григорію Абрамовичу! Ви спеціяльно взялися залякувати нас усякими химерами. Всі ці дивізії й полки розбіжаться, як тільки повернуться додому. Їхніх салдатів ніщо не зв'язує, їм набридла війна, окопи й жах. Вертепов гаряче запротестував.
— Говорити так, значить недооцінювати супротивника. 39-у дивізію зформовано з найбіднішого, з найреволюційнішого елементу Північного Кавказу — безземельних городовиків і робітників. Це, коли хочте, не просто військова частина, а озброєна соціяльна сила. Вона знає чого їй треба. Може вона й розпадеться, як дивізія, але наново організується, як десяток нових дивізій.
— Вигадки! Цілковита фантазія!
Але Вертепова підтримав Л. Ю. Медяник, що кілька років до того працював на Кубані й добре знав стан, сили й настрої тамтешніх селян.
— Ні, це не фантазія! Григорій Абрамович має рацію. Два мільйони кубанських і ставропольських городовиків-селян це справді небезпечна для нас соціяльна сила. Становлять її переважно переселенці з Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини й Києвщини, що втекли сюди від малоземелля, а знайшли собі тут нові злидні. Наші військові земельні запаси — не для їх. Такий порядок дратує природного селянина. Два мільйони городовиків фактично обробляють чужі наділи, як наймити або як дрібні орендарі, без надії на краще. На сьогодні це справді основна загроза.
Пришелепуватий голова національної ради Коцев приголомшено поводив навколо банькатими очима, шукаючи поради…
— Шо собі думає пан військовий отаман?
М. О. Караулов остаточно розвіяв рукою хмари дипломатичного диму, поклав набік свою люльку й заговорив.
— Я для того й скликав вас, панове, щоб порозумітися. Ви, Чермоєв, і ви, Коцев, за всяку ціну мусите утримати чеченців від ворожих виступів проти козаків. Свої хатні суперечки ми розв'яжемо потім. Нам треба, насамперед, приборкати місцеві збільшовичені запасні полки. Цими днями Грозненській раді салдатських і робітничих депутатів поставимо ультиматум: 21-й і 111-й запасний полки негайно вислати за межі области абож обеззброїти. Туди виїде з козачими частинами Лев Юхимович.
