Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/153

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Байсунгуров перепитав.

— Постой… Між вами ж була якась там симпатія?.. Я не про тебе питаю, а про Тасю. Чого ж ви потім не порозумілися?

Рогожін весело засміявся:

— Шість років це була таємниця для самого мене, а тепер ось довідався. Я став, бачиш ти, за провокатора й видав Тасю та її друзів жандарам.

— Та що ти?!

— Отож бач, так вийшло. Пам'ятаєш той арешт, коли забрали Тамазова, Поліщука й інших? Дак ото — все я!

Тася не витримала:

— Та, Гаврику ж бо…

— Ні, пожди, Тасю. Я, справді шість років ходив перед нею провокатором. А вийшло це так. Без Тасі мені життя було не життя. Додержувався умови, на очі не попадався. Але щосуботи їхав до Владикавказу й потай блукав там по Офіцерській, біля № 19, щоб хоч здалека її побачити.

Маринка зацікавилася:

— Вона про це знала?

Тася винувато відповіла:

— Ото то ж бо й є, що не знала! Коли б знала…

— Пожди, Тасю. Коли б ти знала, може б на гірше вийшло. Одне слово — я стежив за Тасею, стара Кологривиха стежила за мною, а жандари стежили за всіма. Вони давно викрили гурток Тамазова, де бувала й Тася. Її заарештували, Тасю вислали. А стара Кологривиха дала їй докази, що все це я: мовляв, і стежив і на Тамазова нахвалявся.

— Постой, а це справді було?

— Було. Я ходив за Тасею, як тінь, — значить стежив. Я ревнував, як дурень, і нахвалявся поламати Тамазову ребра, — значить палав помстою. Це все використала Ганна Андріївна й зробила мене в очах Тасі провокатором.

— От баба! Ну що їй за вигода?

— А видиш ти — така вже була вона мужофобка. Вона вважала кожного мужчину за мерзотника й щиро хотіла застерегти Тасю від одного такого… Вона, навіть, запевняла Тасю, що я більше всього домагався за нею грошей і оженився тільки для того, щоб пролізти в офіцери. Тася, правда, з ласки своєї все це забула: мовляв, парубійка сам не тямив тоді, що робив. Але сталася революція. А я ж у ній — як боже теля! І знов ото спіткнувся, не на ту стежку попав. Дійшло того, що вже сама Тася тікала мене як чуми…

Маринка хитро підвела вгору палець:

— Тікала, а сама мучилася. Я знаю дещо, як вона в госпіталі…

Тася схопилася з місця:

— Маринко! Тільки скажеш… Я те ж знаю дещо, як Маринка вчора…