Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/157

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Він підвівся й намацав ґвинтівку.

— Як можеш, ходім.

Обізвався Найда:

— Не тривож: у нього ноги підкачали. Я піду.

Знайшлося ще з п'яток охочих. Пішли ліворуч, просто через буруни. З гребеня на гребінь, з бугра на бугор пройшли з півтори верстви. Почало сіріти. Характерне гавкання й скавучання чакалок чути було дужче. В балочці за пісковим гребнем знайшли покинуту напередодні ночівлю. Лежали трупи; стояло двоє возів. Поблизу возів поодкидали ноги задубілі коні. На возах позамерзали скарлючені люди. У декого вистачило сили сповзти на землю й плазувати услід за товаришами, що їх покинули. Так, рачкуючи, вони й замерзли.

Чакалки метушилися біля кінського падла й вили, захлинаючись на тривожно-злісних нотах. Качурін здивувався:

— Щось їх там збентежило: бігають навколо, а трупів не займають…

Помітивши людей, чакалки зникли за буграми. Найда перший скотився з буруна й наблизився до возів. Але він і сам ледве не завив разом з чакалками: у падлі були люди… Ні, не люди, а страшні, закривавлені, забруднені, скарлючені потвори. Змагаючись з лютим холодом, вони порозрізали коням черева, повикидали тельбухи й позалазили в гаряче закрівавлене нутро. Так і позасинали там, у теплі, в калі, в крові й бруді, втративши всяку людську подобу. Так і позамерзали разом з трупами.

Найда не витримав:

— Сімнадцять раз у бога… в христа… в пречисту його матір! Та не буде ж вам пощади від нас, буржуї трикляті, до віку! За всі муки!.. За ганьбу й знущання!.. Зброї не буде, зубами горло гризтиму!

Він одвернувся й схвильовано загомонів до Качуріна:

— Ну, от скажи ж ти!.. Був у боях, бачив гори всякого падла, бачив і трупи товаришів, побитих та замучених, і соплів не розпускав… А тут, понімаєш ти, свербить біля серця. Та вони ж Корнілова били! Денікінців колошматили! — і ото тепер така смерть…

Качурін суворо перебив:

— Брось, товаришок, паніку розводити! Мерщій до роботи… Кожен щоб узяв не менше, як по пуду м'яса.

— Що?!. З оцих коней?

— А що ж такого?

— Кононе, подумай… У йому ж знайшли смерть наші товариші!

Качурін з досадою одмахнувся:

— Ат, дурниці! Аж досадно тебе слухати! Там он з голодухи люди з ніг падають, а ти тут слини розпустив. Візьми себе в руки цупкіше!