Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/158

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Попрацювавши з годину, вирізали кращі шматки й понесли їх до табору. Бійці заворушилися. Ділили м'ясо на порції и жадібно їли невеличкими шматками: знали вже з гіркого досвіду, що з голодухи треба їсти обережно.

Табір повеселішав; прокинулася надія.

— Кажуть, від Солоних озер до тракту не більше, як 70–80 верст.

— Держись, браточки! Днів через 5 стрінемося з кізлярською колоною…

— Рачки доліземо, як не дійдемо!

— Підтягуй дужче пояски, хлоп'ята!

Жалю завдала звістка, що дванадцятеро хворих не можуть іти далі; між ними — Короп.

Качурін сидів і думав важку думу. Демид покликав його ближче.

— Так то, Кононе… Думаєш?

— Думаю, Демиде…

— Скільки не думай, нічого не видумаєш… Еге ж, еге ж… Сотня десятьох не жде. Коли б іще хоч харчі були, — а то кожен прогаяний час — погибіль. Ви — того… ідіть собі швидше, скільки є сил, просто до моря. Хоч може й розминетеся з кізлярцями, та там уже не страшно.

— Демиде…

— Постой… Лишнього не говори… Що ж поробиш, браток?.. Не судилося… Еге ж, еге ж… Ну, попрощаймось…

Качурінові залоскотало в горлі й голос затремтів:

— Демиде!.. Десять місяців…

— Еге ж, еге ж… десять місяців… І ціла армія — десять місяців… А тепер — ціла, браток, армія погибає. Ти подумай: ціла армія!.. Пам'ятаєш — у горах? Кидали хворих, кидали зайвих, щоб спасти здорових. Еге ж, еге ж… Власними руками — двох синів своїх… Е, та що там… Давай поцілуємося, Кононе!

Вони міцно обнялися. Качурінові на очах блистіли сльози. Найда не витримав і гістерично закричав:

— Це злочин — кидати товаришів! Немає на це нашої згоди! І не думай про це, Качурін! Хто тебе тут поставив за командира? Ми перепочинемо день та й підемо далі всі разом.

Качурін випрямився й твердо кинув:

— Не дурій, Найдо! Ти знаєш, що таке — революція? Іди вперед, не оглядайся. Коли трупів страшно, не дивись під ноги, а йди собі далі й далі. Упадеш, то рачки лізь, а не лежи колодою. А як і рачкувати не можеш, то мовчки вмирай, не розводь паніки, Демид правду каже; кожен прогаяний час — нова смерть, — розумієш? П'ять днів без харчів не всі витримають.

Найда похнюпив голову.