Мужній бойовий настрій охопив усіх. Коли вже вмирати, то краще вмерти бійцями! Нехай не чваниться ворог, як надибає на своїм шляху таманців у пісках!
— Перший Слав'янський полк ніде їм не піддавався!
— Таманці й мертві лякатимуть ворогів своїх!
— А нум — до гурту, товариші!
Десятеро знесилених бійців, у вітром підбитих шинелях, сіли в коло, спина до спини, поставивши ґвинтівки між коліна. Щільно засунули руки в рукава, наїжачивши багнети вгору. Спочатку жваво перегукувалися, пригадуючи бойові пригоди. Потім один по одному замовкали, поринаючи в давно-забутих особистих спогадах… Вставали перед очима далекі принадні села й станиці… Схилялися над головами рідні постаті… Де вони? Що з ними?..
В глибокій задумі застигали суворі обличчя. Бійці засинали останнім сном. Навколо кружляв і скиглів колючий вітер. Починалася метелиця. Жартуючи, вона хватала в обидві жмені мерзлий сніг і жбурляла його на мовчазних таманців. Але нерухомо сиділи бійці. Стриміли вгору наїжачені багнети й дивовижно біліли кригою холодні, суворі обличчя.
Минали години, дні, тижні…
Короп Демид, з товаришами, не випускаючи ґвинтівок із рук, сторожили страдницький шлях 11-ї армії.
… Тієї ночі почався шурган.
Останніх днів загони 1-ї й 2-ї дивізій ледве брели безкраїми пісками. Голод і втома брали своє. Зашкарубли душі, потухли очі, висохли сльози… На переході в загоні Рогожіна здохла коняка в обозі. Парну випрягли з повозки й підпрягли до інших. Повозку з хворими покинули. Міцно, жорстоко стулювали уста й одвертали набік очі, коли проходили мимо. А з повозки — колючий стогін і рвійні плачі й прокльони. Тільки тяжко хворі мовчки проводили товаришів глибокими темними очима… Ах мимо, мимо, далі, далі від цього німого докору!
Тася плакала й поривалася назад до покинутих, — але це був тільки вибух розпачу. Іншого виходу не було.
Опівдні колона повеселішала: низько, низько над головами полетіли на захід великі табуни важких незграбних дудаків. Кількох пощастило звалити кулями. Люди пішли жвавіше, бадьоріше.
— Мабуть піскам кінець: птиця появилася.
— Веселіше рухайся, браточки! Он із того бугра побачимо Астрахань!…
Рогожін серйозний і похмурий підійшов до Тасі.
— Ти знаєш, люба, що це значить?
