— Знаю, Гаврику…
— Коли дудаки в буруни полетіли, треба ждати глибокого снігу або шургану… Що буде з цими, виснаженими людьми, з пораненими й хворими?..
Голос йому зірвався й затремтів. За його словами чула своїм серцем:
—… і з тобою, моя кохана, з тобою?
Вона взяла його під руку й на ході заглянула в засмучене затурбоване обличчя, бризнувши ясною посмішкою:
— З тобою, Гаврику, смерти не страшно… Тільки б укупі!
Він вдячно стис їй руку.
— Ти нічого не кажи хворим. Я пораджуся з Климом і звернемо до бурунів. Там не так местиме.
Байсунгуров був тієї думки, що треба попередити й сусідні загони.
— Спинимося на відпочивок, візьмемо коні й об'їдемо піски. Я проскочу на схід сонця, а ти катай на захід.
У пісках Рогожін зустрів окремі групи з підводами, а між ними — помкомдива 1-ї стрілецької К. Лісового. Кубанець Лісовий спокійно вислухав Рогожіна й запитав:
— А що таке шурган?
— Це — видима смерть усім хворим, пораненим, виснаженим, а буває, що й здоровим.
— Ми вже бачили сто смертей… Що нам — сто перша?!
— Ні, це вже справжній кінець! Ви чули про самум? Ви читали про смерч на морі? Ну дак от — шурган це наш кавказький самум і смерч. Ми — кізлярці — його добре знаємо.
— Пождіть… Може ви трохи прибільшуєте? Чого ж про нього так мало в нас писали?
— Того, що він гуляє по малолюдних степах. Хто його тут бачить, крім темних степовиків? А я його бачив. 1910-го року, на моїх очах, такий шурган налетів з-за Каспійського моря. Він підняв його хвилі й жбурнув їх на 20 верст у глибину Караногаю, змивши з берега все живе. На одинадцятифутовому рейді в Астрахані він підхопив декілька кораблів, розмолов їх на тріски й викинув за 150 верст у караногайських авулах, разом із бочками, скриньками, пакунками різного краму.
— Дак то ж може на морі?
— Не краще й на суходолі. В тому ж таки караногайському степу він розметав авули, розкидав на 50–80–100 верст десятки тисяч баранти, корів, коней, перекотив піски на нові місця й засипав цілі падини.
Лісовий замислився.
— Що ж робити?
— Треба ховатись під захист старих високих бурунів: їх не так легко зрушити з місця. Вся надія тепер — не попасти в самісіньку середину страшного буревію. Всю армію, звісно,
