— Я?
— Так, ви!
Простакувате обличчя Медяника осяяла лагідна посмішка, так ніби він мав запропонувати щось веселе й радісне.
Вам треба використати вашу ставропольську рекомендацію. Треба відновити зв'язки з більшовиками, вдати з себе їхнього прихильника, проникнути в їхні наміри…
Рогожін зніяковів.
— Алеж… я на це не здатен, Леве Юхимовичу. Це вже буде — справжнє висліджування.
— От вам і нате! Коли б це було висліджування для поліційних заходів, інша справа. Але ні я, ні Михайло Олександрович не думаємо вживати якихось утисків проти більшовиків. Ми тільки забезпечуємо наше військо проти пошести. Ось тепер іде сюди 39-а дивізія. Ну що перешкоджає їй захопити Владикавказ? Хіба не слід нам бути на сторожі?
— Та воно так… Алеж моє адьютантство…
— А що ж там адьютантство? Воно вам не стане на заваді. Ви тут у військових колах людина нова. Перед більшовиками ви можете так поставити справу, ніби й адьютантство взяли на себе, щоб пролізти до ворожого стану.
— Скажу по правді: не до мислі мені все це.
— Алеж так треба, Гавриле Петровичу. Ось із фронту йдуть наші військові козачі частини. Є вже повідомлення, що й там завелася більшовицька пошесть. У 2-й зводній козацькій дивізії — заколоти. Наш 1-й Волзький полк і 16-й Донський одверто йдуть за більшовицькими аґітаторами.
— Ну, добре… У мене є лист до т. Пашковського. Цими днями піду до нього.
— Ні, не так. Із цим листом ви підете спочатку на адресу, що я вам укажу. Це, так би мовити, невтральна квартира. Але в ній іноді збираються для дружнього відпочинку всі їхні ватажки. Ви туди зайдете нібито за рекомендацією ставропольських товаришів, щоб розшукати Пашковського. Це дасть вам змогу зробити ширші знайомства й швидше пролізти до їхньої компанії.
— Чи так, то й так. От тільки… Мужчина?
Медяник засміявся.
— Жінка, та ще й козачка… Здається, з червленських Рогожіних, точно не знаю. Десь училася й працювала за межами Кавказу.
— Правду казати — не вмію я з жінками. Не призвичаївся.
— Отакої! А на мою думку — це найдоступніший фронт для всяких наступів і перемог.
— Та вже відступати не стану. Давайте вашу адресу.
Рогожін не любив ні візників, ні трамваїв. Мав звичку ходити, спостерігати й на ходу думати. Але останнього часу від-
