Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Чого я хочу, то моє діло. А от ви хочете силою підтримати поневолення й визиск.

— Де ж те поневолення? Де той визиск? Нас обрав нарід. Він запроваджує собі справжній демократичний лад.

— Неправда! Вас обрали 72 станичних отамани, 174 заслужених вахмістрів та урядників, 60 офіцерів і 25 військових чиновників, що зібралися на військовий круг. Від народу ви хочете боронитися шаблями й багнетами, стягаючи на Терек задурманені козацькі полки.

— Ви хвилюєтеся, Тасю, як і я. Я не знайду слів, щоб переконати вас, що це — не так. Де ж той справжній нарід? І хто тоді я сам, коли я вже — не нарід? Ви ж знаєте відкіля я вийшов…

— Було колись, пане хорунжий!

— Форма не міняє людини.

— Помиляєтеся! Тут не сама форма, а й виховання, світогляд. Помалу ви перейняли їхні погляди, їхні завдання й прагнення. Ви — зрадник свого народу. Ви прийшли до нас із чужого табору для провокації. Гірше того: ви хотіли використати своє… свою… ну — мене для провокації!..

Рогожін хитнувся з образи.

— Є всьому міра, Тасю. Ви ж сами бачили, що я не знав, до кого йшов, кого тут знайду. Ви другий раз без жалю топчете мене під ноги. Я до вас прийшов колись бідним наймитом, і ви від мене відвернулися, я для вас надів оцю форму, і ви тепер закидаєте це мені, як провину. Я загубив для вас голову і ладен загубити життя. Ну, нехай я помилився. Якими ж путями, яким способом можу тепер засипати ту прірву, що лягла між нами? Чим доведу свою щирість, і знайду стежку до вашого серця?

Щирість і мука бриніли в його голосі. Вони роззброювали й розвіювали Тасин гнів. Довгі вії впали їй на очі темною завісою. Губи затремтіли й тихо вимовили:

— Смертю!.. Тільки смертю за спільну справу!..

Рогожін глибоко зідхнув, низько вклонився й рушив геть. Біля порога спинився і глухо кинув:

— Умову приймаю. Не забудьте ж і ви її.

Так і пішов улицею, забувши надіти картуз.

Тася стояла нерухомо, притулившись до лутки й напівспустивши довгі вії на потьмарені очі. Губи їй тремтіли і в грудях скнирив смуток.

 
III

Від Дербенту до Чир-Юрту всі станції, колії й шляхи понад колією забила міцними пробками 39-а дивізія. Не вистачало вагонів і паровозів. Частина військових валок, обозів і батарей пересовувалася від станції до станції понад залізни-