Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

цею, шукаючи кращих зупинок. Дивізію обтяжували різні підсобні частини, зводні батальйони й маршові роти, що пристали до неї, співчуваючи й допомагаючи їй.

За плянами верховного командування 39-а дивізія мусіла, власне, стояти під Єрзиджаном, на турецькому фронті. Але її змили звідти перші хвилі революційної повіні. За постановою дивізійного комітету вона знялася з фронту й пішла на Александропіль. Тоді начштабу кавфронту переписав фронтову диспозицію наново, відзначивши в ній: „А 39-у дивізію перекинути до Александрополю на відпочинок“… Але невпокійна дивізія пробула в Александрополі недовго: після кількох мітинґів і комітетських нарад вона посунула далі, на Північний Кавказ… Можливо, що начштабу кавфронту ще раз переписав би свою диспозицію, зазначивши в ній, що 39-у дивізію перекидається на Північний Кавказ… Але революційна хуртовина перекинула горичерева самого начштабу, — і дивізія пішла собі далі вже без писаних диспозицій.

А на мітинґах і просто в товариських балачках, під час довгих нудних зупинок на станціях і полустанках, салдати всебічно розробляли диспозицію неписану:

— Годі! Досить уже попили нашої кровушки!.. Що мені винен отой турок, товариші?

— У нас є вдома свої турки.

— Ого! Візьми, скажемо, нашого кубанського мухамеда — Бабіча.

— А думаєш — не візьмемо? Ми їм усім пропишемо революцію, курячим дітям! Ти ж подумай: десять років, як пішов з України на вільні степи, а хоч би тобі клаптик власного городу! Навіть хата — не своя… хоч і куплена.

— Ти звідки, браток?

— А з Чорноморії. Є там така станиця — Полтавська.

— А я з хутора Карачаєва, під Армавіром. У нас, брат іще гірше. П'ятнадцять років сидимо там на князя Джантемірова землі скопщиками. Поставили хати, викорчували собі ділянки для городів та для засіву, завели сяку-таку худобу. За хати — платимо. За городи — платимо. За худобу — платимо. За випас і водопій — окремо. За поле даємо половину врожаю та ще й басаринок одробляємо…

— Бий тебе сила божа!.. Та це ж — правдиве кріпацтво! Як же ви пішли на це?

— А так і пішли… Село Ново-Григорівку на Полтавщині знаєш?

— Ні, я з лубенських Висачок.

— Ну, дак от… Жили ми в Ново-Григорівці. Землі — 300 сажнів на двір. Тісно кругом — хоч задавись. А пан Черевань душить усіх, просто життя тобі немає. За випас корови з весни до зими — 10 карб. дай. За десятину землі, щоб того-сього посіяти, оброби йому дві десятини. За грядку для цибулі