пошли жінку до горниць прибирати… та ще обов'язково проти ночі…
Тісне коло слухачів більшало. Засмажені вітрами Арменії обличчя наливалися обуренням. У кожного з їх був свій пан, абож просто, „хазяїн“, що брав і за землю й за худобу, за випаси й водопої. І в кожного була десь сім'я покинута на поневіряння. Як там вони сами пораються?
Якась неймовірна, кругловида постать перебила оповідача глузливою фразою:
— Та й здоровий же ти брехати, Карпенко!
Але гнівні поклики раптом забили йому баки.
— Ах, туди твою… Нас тут у дивізії з села Ново-Григорівки три чоловіка, а ти — брехати! Сам бреши!
— Дак чого ж ви терпіли?
— А того! Раз і нам терпець увірвався: подали заяву губернаторові. А пан тоді — козаків на село. Хто писав заяву, тих забрали. Та ще й знущалися, не знати як. Урядник з батькових синків розлютувався, кричить: „Ага! Вам грамоти треба? Скарги писати?“.. Та тоді — лясь у вухо! Вдарив і глузливо промовив: „Учітеся, брати мої“… А стражник — бабах у друге: „Думайте, читайте“… Після того пішли ми до пана… Не дає більше землі на одробіток! Кинулися сюди-туди, а воно скрізь тісно. У Максимівці — по 600 сажнів на двір. У Ватажковому — 40 десятин на 108 дворів. Усі ходять, панам кланяються. Пішли ми тоді знов до свого Ірода. А він і слухати не хоче. „Назносьте, каже, мені жменями бугор у моїм парку, щоб краєвид був на всі околиці, тоді може й помилую.
— Та бре?..
— От тобі й бре! Два місяці цілим селом носили старі й малі. Було вночі половина села спить, а половина, мов комашня, біля панського парку. Старому дідові Карпові Лимареві 95 років. Як іде, то мов од вітру хитається, а землю й він носив жменями. А за ним, було, правнучок шести років дибає, теж свою частку несе. Вночі прикажчики за роботою доглядали, а вдень пан було сидить на бальконі, каву п'є, та все додивляється, щоб хто шапкою чи приполом не приніс… Коли насипали йому високий бугор, пан виліз на нього, надувся, як жаба, й промовив: „Прощаю вас на цей раз, мужички. Але за корову надалі братиму 15 карб., а за десятину землі — три десятини одробітку“…
— Бий тебе, нечиста сила… Вила б йому в пузо, гадові!
— Спалити б його живцем, Ірода!
— Еге, спробуй спалити, коли він собі після того інгушів для сторожі найняв! Отак помучилися трохи та й подалися на Кубань.
— До нових Іродів…
— До козаків — куркулів товстопузих…
