— Ну, пожди ж ти! Повернемося ми до їх!
— Ми їм покажемо, бородачам, 1905-й рік!
— Набралися землі по горло та й обробляють нашими руками…
Були, правда й обережніші голоси:
— Ох і насиплять же нам у штани! То ж таки — сила! Козаків тільки зачепи!..
— Брось бузу бузити! Селянство — ще більша сила! А між козаками є й такі пани, що на двох одні штани… Ми з ними поладнаємо…
Дорогою жадібно ловили чутки, як там тепер на Кубані й на Тереку.
— Отаманьйо всяке, кажуть, гору взяло.
— Бреши більше! Я в Тифлисі сам бачив, як нашого отамана, генерала Флейшера, під конвоєм вели. Поспитав земляків, а вони й кажуть: „Оце вдруге його до Тифлісу тарабанимо. Його тут випустять, а ми знов: Нате вам ваше добро!“..
— Ловко! А в нас же як там?
— А чорт їх… Нових отаманів скрізь повибирали,— нас не питалися. На Дону — Каледін. На Кубані — Філімонов. На Тереку — Караулов.
— Ну, значить, товаришочки, без бою не обійдеться.
Серпня місяця головна колона 153-го Бакінського полку й зводний Карський батальйон спинилися на станції Чир-Юрт і вислали свої частини на розвідку. Далі колія йшла кумицькою площею і біля Гудермесу, подвоювалася на Грозний і на Моздок. Були чутки, що до Гудермесу поїзди ходили з боєм, а за Гудермесом порядкували чеченці. Передбачалася нова пробка. Ешельони ждали представників дивізійного комітету, щоб вирішити справу дальшого походу.
День хилився надвечори. Сонце котилося до високих кряжів суворої Ічкерії. В мутних хвилях Сулака полоскалися й вовтузилися цілим батальйоном салдати, скинувши на березі купи вошивого барахла. Сміх і веселі вигуки дзвеніли в повітрі. Для терців за Сулаком починалася вже домівка.
— Єх і гарно ж братишки!
Принадно-суворою панорамою розгортався скелястий Даґестан. З південного заходу м'якими обрисами лягли зелені горосхили лісистого Ауху. Просто на південь підвелися вгору похмурі Андійські та Хубарські верховини з волохатим Хутумбашем позаду. До його скель тулилися сизі приблуди — хмари й гірські тумани вставали прозорим курявом із глибоких урвищ.
— У нас — іще краще…
Середнього росту, опецькуватий, білоголовий і білобровий Короп, з вусами — щіткою й носом — картоплиною, схопився, сів і повагом, хоч і захоплено, розводив руками в лад своїх слів.
