— У нас, брат, на Чорноморії, степ — як море… А повітря — во!.. Як вино… А земля тобі — во!.. Мов скатертина. Вивернеш її плугом, а вона — лежить тобі, як масло. Посієш пшеничку, і — греби!..
Але чорнявий, похмурий Рябошапка, з вусами, як у моржа, не любив легковажности. Йому завжди — подай суть.
— Своя земля?
— Земля, положим, не своя… Земля козацька. Де ж там у нас свої землі?
— А багато даєш хазяїнові?
— Воно не так щоб багато… Ну й не мало… З половини сіємо. Еге ж, еге ж…
— Ото то ж бо воно й є!.. А за садибу платиш?
— Ну, плачу…
— І за хату платиш?
Короп розсердився.
— Іди ти до всіх чортів! Еге ж, еге ж… Чого ти пристав до мене? Барин який… А в тебе вона своя?
— Мені, браток, землі не треба. Я з п'ятнадцяти років на хазяйських заводах різаками та молоточками граюся. Мені — забавка, а хазяїнові — бариш…
— Виходить так, що всім нам не солодко. І кожному — свій хазяїн. Я от у князя Кургокова, в буржуя татарського, скопщиком сиджу. Все його, тільки руки мої. А він, кобиляча душа, сидить на подушках та тільки кобилятину жере й бузою запиває.
Кругленький, червонопикий Нагнибіда, з пишними, як у Вільгельма, вусами, підвівся на коліна, ляснув себе по стегнах і весело гукнув.
— Хо-хо!.. Ми його тепер напоїмо, чорта бритолобого! Дайош землю, а сам забирайся до чортової мами, доки живий!.. Правильно я кажу, ваше сиятельство, господин поручник?
Останні слова він кинув до невеличкої групи офіцерів, що недалечко виблискували своїм привілейованим м'ясом. Не дожидаючись відповіді, схопився на ноги й заголосив диким покриком.
— Го — го — го — го!.. Наша бер'оть, їдять його мухи!
І з цими словами кинувся в річку, пірнув, виплив за кілька сажнів і заходився вовтузитись із салдатами.
— От, чортушка!
Товариші його, захоплені жвавим прикладом, із вигуками й сміхом побігли до води.
Низенький поручник князь Тундутов, косоокий комлик із Маницьких степів, з баб'ячим обличчям і ріденькими, наче вищипаними, кущиками вусів, прискав окропом з обурення.
— С-сволота!.. Бидло нещасне!.. Чуєте? Ото тепер усі їхні сподіванки: загарбати, поділити… А ми ведемо їх додому на грабунки та на розбій!
