Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

щого козачка. З околиць наїхали догадливі кумики-крамарі з сяким-таким крамом, наїдками й напитками. Біля їхніх гарб-ларків ішла жвава купля-міна.

Сурми сурмили, скликаючи салдатську масу на мітинґ до вагона-плятформи, де зібралися члени полкового й батальйонного комітетів з представниками інших полків. Рябий присадкуватий прапорщик Орловський, лівий есер, голова полкового комітету, відкрив збори. Від зводного батальйону висунули до президії Нагнибіду. Слово взяв Поліщук, член дивізійного комітету, людина з твердим, кованим обличчям, гострим поглядом і міцно стуленим ротом під невеличкими вусами.

— Товариші! Наша дивізія розтяглася на сотні верств. Ми тепер вступаємо на територію Терського війська. Наша мета — прийти на Кубань із зброєю в руках. Тоді ми зможемо диктувати свою волю отаманам і генералам, поміщикам і капіталістам. А їхня мета — одібрати в нас зброю, розпорошити й ліквідувати дивізію. Тоді вони знову сядуть на нас верхи. Щоб досягти свого, нам треба рушити через Терщину кількома шляхами і вийти на Прохладну значними силами. Комітет виробив такий плян. Бакінський полк, зводний батальйон і маршова рота підуть Шамхальською низиною просто на Кізляр, а звідти…

— Неправильно! Зводному батальйонові на Кізляр — не по дорозі!

— Правильно! Треба двома шляхами!

— Товаришочки! Не піддавайся, це провокація!

— Сам іди на Кізляр, коли така охота!

— Братишки!.. Та що ж це таке?

— А — а — а — а!.. А — ла — ла — ла!.. Геть комітетчиків!

Поліщук нахмурився й нахилився до Орловського.

— Хтось уже постарався тут…

— Прошу слова!

— Доногуєв!.. Дайте слово Доногуєву!

Поліщукові очі метнули блискавку. Він іще раз звернувся до Орловського.

— Не довподоби мені цей лис! Він і шкодить і слід замітає.

— Чого? Він же, здається, щиро…

— Усі вони тепер — „щиро“!

Доногуєв видерся на плятформу.

— Товариші! Я підтримую т. Поліщука. Це він правильно, що нам треба йти двома шляхами. Але зводному батальйонові й маршовій роті на Кізляр іти не рука. Бакінцям і дербентцям однаково кудою йти. Їхні оселі за Терщиною, на Кубанщині й Ставропольщині. А де наші оселі? Тут ось вони, зразу за Сулаком. У нашому батальйоні є люди з Володимирівки, Андріївки, Воздвиженки, Петропавловської, Грозного… Ми