Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Протягом чотирьох років він непомітно рвав нитку по нитці, що в'язали його до минулого, до немудрого трудового життя на бідняцькому хуторі, до колишнього товариства, до нескладних радощів і хотінь. І так само непомітно всю істоту його обплутувала павутина нових переживань, думок, почувань і прагнень. Якого ступеня він дійшов? Полум'я сорому палить йому обличчя… Тася вірно підкреслила: зрада й провокація… Чим покрити цю важку провину? Яким способом засипати прірву, що відмежувала його від своїх, від неї?

— Вона сказала: смертю… Що це значить? Чи йому вже лишається тільки вмерти? Чи треба піти на боротьбу за праве діло, з цілковитим презирством до смерти? Десять раз перебороти її, щоб довести своє право на довіру?.. Тасю, рідна моя, порадь мене!..

І знов очі спочивали на сивих хвилях неприборканої річки. Думи за думами, думи за думами — вдалину. Зникала тривога й смуток, а в душі росла буйна хіть. Ах, та навіщо ж ці сумніви й розпач?

— Смертю хотіла залякати мене, мила Тасю? Через сотні смертей прийду до тебе, горда моя! Але ти тепер, а не я, перша простягнеш мені руку, будь певна!..

Бадьоріший підвівся й пішов до ради салдатських і робітничих депутатів, куди мав доручення від військового уряду.

В раді — день і ніч невпинне чергування. Буйними вихрами закрутила революція різноплеменну Терщину і нема їм тепер упину. Велетенською дугою вигнулися на півдні области високі гірські кряжі. На горах — десятки напівхижих, напівлицарських народів. Під горами — вузенькою смугою козачі станиці й хліборобські селища. Далі, аж до моря — піскові степи й пустелі. І тільки на північ, на межі з кубанщиною — широкі родючі степи моздоцькі, давня житниця Терека.

Груди на груди, ніж на ніж поставила хитра царська політика всі ці племена й народи. Жили поруч і стереглися. Жили поруч і нападали. По цей бік Терека й Сунжі — нічні сторожові пікети й роз'їзди, по той бік — молодецькі загони абреків.

„Не спи, казак, — во тьме ночной
Чеченец ходит за рекой…“

Коли цареві спеціяльною запискою доводили, що далі так жити не можна, самодержавний казарменний філософ поклав премудру резолюцію:

„А на мій погляд якраз таке сусідство підтримує в терських козаках стародавнє молодецтво“…

І слухняне начальство старанно продовжувало стару політику нацьковування.

Лютнева революція, роздрочивши Кавказ гаслами самостійности й буржуазного націоналізму, тільки підсилила старі непорозуміння.