Чеченці й інгуші палили козачі станиці. Козаки влаштовували походи на чеченські авули. У Грозному чинили самосуди над чеченськими джиґітами, а чеченці, захопивши фортецю Ведено, навели її гармати на Грозний, загрожуючи висадити в повітря 15 мільйонів пудів запасів бензини. Кабарда ворогувала з Осетією, осетини ворогували з інгушами.
Спровоковані демобілізовані частини, вертаючись із турецького фронту, обстрілювали всі авули понад колією, а тубільці руйнували руські селища. Від Чир-Юрту до Умахан-Юрту, на кумицькиій площі, горіли хутори українських переселенців. Від Гудермесу до Назрані горіли козацькі станиці. Чеченці розібрали частину залізниці й виставили навколо заставу; військові ешельони мусіли пробивати собі дорогу збройною рукою.
Військовий уряд терського війська, на чолі з отаманом Карауловим, використовував загальну ворожнечу, щоб зберегти свою гегемонію на Тереку. З осетинами він приборкував інгушів. Руками спровокованих салдатів громив чеченців. За допомогою частин дикої дивизії обеззброїв 21-й полк у Грозному і вислав за межі Терщини 111-й запасний полк та 252-у Самарську дружину. 39-а дивізія мусіла пробиватися на Кубань силою зброї. Уфімську ополченську пішу дружину, напівобеззброєну, затиснули в районі Прохладної.
Рада салдатських і робітничих депутатів, підсилена більшовиками, не покладала рук, щоб припинити національну ворожнечу та спрямувати революційний рух у річище клясової боротьби. В наслідок її роботи десять сунженських станиць висловили недовіру військовому урядові й виявили бажання перейти в безпосереднє відання ради. До Гудермесу й на Прохладну вирядили делеґації, щоб припинити тамтешні заколоти; з одною мав виїхати й Рогожін, делеґатом від військового уряду. Зайшовши до ради, він зустрів там Клима Байсунгурова.
Разом із Климом Рогожін свого часу пішов до школи. Але Байсунгуров іще за царату обізнався з революційною літературою і попав за це до маршової роти. На фронті в боях, він одержав погони сотника, важку контузію й місячну відпустку. Повернувшись до Владикавказу майже перших днів революції, скинув свої погони, вступив до партії і працював тепер у комітеті і в раді. Рогожін зрадів старому приятелеві.
— Климе! Кого я бачу? А де ж ти свої погони подів?
— О!.. Рогожін?.. Здоров, здоров, друже!.. А погони свої я викинув на смітник. Дивуюся, що ти їх досі носиш.
— Так служба ж моя така.
— А ти їх викинь разом із службою… Еге-ге!.. Та ти, бачу, схуд? Яка це тебе ржа точить?
Тінями ліг смуток на обличчя.
