Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

міцнішали, зливалися докупи, виривалися з галасу окремими фразами і знов тонули в суцільному реві. Салдати відчепили вагон військового отамана й покотили його на запасну колію. Десятки й сотні бігли до своїх ешельонів, хватали ґвинтівки й мчали з невидющими обличчями назад, до однієї мети — блискучого чепурного вагона 1-ї кляси.

І Нагнибіда, веселий доброзичливий товариш Нагнибіда, біг із іншими, закладаючи набої до ґвинтівки. Кого він бачив поперед себе в цю хвилину? Свою загублену Маринку й зруйновану оселю? Свого пана, на чиїй землі 15 років просидів скопщиком? Чи тих офіцерів, що били його в казармі по зубах, готуючи гарматне м'ясо?

Рогожін кинувся до нього, вхопив за рукав і намагався спинити:

— Що з тобою, Нагнибідо? Одумайся!..

Але раптом побачив чуже, зле обличчя і грізно нашорошені вуси:

— Геть з дороги… ш-шкура!.. З-заколю!..

Рогожін розгублено пустив рукав і відступив назад. На хвилину побачив у вікні вагона крейдяно-біле обличчя Караулова з його пишними вусами й буйним чубом.

І враз ударив перший постріл, жвакнувши по вагону.

— Ур-ра!.. Бий золотопогонників!

Сіра маса відкотилася від вагона, розсипалася за стіни, за паркани, й по кількох хвилинах, постріл за пострілом, постріл за пострілом, десятки й сотні затахкали, зацокали дощем в отаманський вагон все частіш і частіш.

Рогожін хитнувся, наче від удару:

— Та що ж це таке?!

Перескочив через невисокий парканчик, вискочив за станцію, вхопив чиюсь прив'язану коняку, перерізав повід кинджалом і шалено помчав до станичного правління, обганяючи інших вершників і тачанки, що тікали з станції.

На половині дороги побачив, як назустріч, кар'єром вилетіла півсотня козаків, на чолі з станичним отаманом. Їх викликав хтось на станцію телефоном, ім'ям військового отамана.

Без шапки, ввесь у пилу, врізався Рогожін у їхні лави й перехопленим від хвилювання голосом, наспіх, розповів, що діється на станції.

Хтось із козаків свиснув:

— Це справа інша! Над цим треба ще подумати. Мітинґ, товариші!

Рогожін зблід.

— Як це мітинґ?.. Та кожна ж хвилина дорога! Сором, товариші! Подумайте: наш обранець, отаман терського війська…

— Ну й вертайся, коли твій обранець! — глузливо кинув молодий козак, напевне фронтовик-відпускник.