Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/48

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Доногуєв увічливо скалив білі, гострі зуби й самозадоволено хвалився, наливаючи вино:

— Да, скажу я вам… Проскочити 650 верст мимо таках більшовицьких гнізд, як Кавказька, Тихоріцька, Ростов — це не абияке щастя… Ваше здоров'я, панове!

— Проскочити, правда, пощастило, а чи поспіємо на нараду? Як ви гадаєте, Миколо Олександровичу?

Полковник Караулов старанно намазував маслом шматок гострого сиру й недбайливо кинув:

— Коли й не встигнемо, Каледін мусить нас підождати. Він надто обережна людина, щоб зразу ж піти на конфлікт. Чи не так, Григорію Абрамовичу?

Г. А. Вертепов саме порався біля майстерно нарізаного тоненькими стружками балика. Це потребувало певної кваліфікації, щоб досягти законної пропорції: три чверти сантиметра білого хліба й три міліметри прозорої осетрини. Упоравшись із цим відповідальним завданням, він задовольнив співбесідника:

— На мою думку, Дон — напередодні великих подій. Єпіфанов написав мені, що там одверто готують наступ на Москву, скупчуючи полки в напрямку станції Поворине. Військовий уряд чим далі більше підпадає під вплив воєнної партії. Приїхав генерал Алексеєв. Ждуть Корнілова, Денікіка, Маркова. Єпіфанов гадає, що нам треба швидше попередити можливу авантуру.

— А не думаєте ви, що генерал Каледін просто використає нас, як реклямну вивіску? В небезпечних випадках звертатиме все на нас, а де йому треба, обійдеться й без нас?

Високий, чорнявий кубанець, хорунжий І. Л. Макаренко, з банькатим фельдфебельським обличчям і низьким лобом під густим чорним йоржиком, запально й чванливо запротестував:

— Генерал Каледін не такий уже простак, щоб нехтувати кубанськими 33 кінними полками, 14 пластунськими батальйонами й 5 батареями!

— Не забудьте також уральців та астраханців. Без нас Каледінові руки зв'язані. Коли б він проти нашої згоди вирушив на Москву, йому загрожував би Царицин і Саратов.

Молодий низенький, тонковусий хорунжий Бардиж, син кубанського депутата державної думи й редактор „Вільної Кубані“ твердо відзначив:

— Щоб там не думав Каледін, а в нас на Кубані думка ясна: оборонятись, а не наступати.

— На Тереку — теж. Комісарів не визнаємо, але й на Москву не підемо.

— Звичайно все це — „постільки-поскільки“… Досвід каже, що треба, насамперед, забезпечити самих себе.

— Спочатку треба приборкати небезпечну салдатську масу, а далі видно буде…