коштами, без кон'яку й цимлянського. Тоді їм трохи розвиднілося.
Все життя на Дону дихало військовою диктатурою і неприхованим авантурництвом. Були, звичайно, всякі там виборні органи, військовий уряд, військовий круг. Але чавунна фігура отамана Каледіна затуляла й затискувала всю цю „демократичну“ бутафорію. Поза всім тим на Дон, як мухи на падло, зліталися звідусіль найвидатніші діячі старого режиму, почавши з військових. Стара, ганебна, царатом зрощена козацька слава — захисників престолу, опричників самодержавства — подавала надії, що Дон виступить на оборону порядку й державности.
До об'єднаного уряду Південносхіднього союзу ставилися, як до тимчасового непорозуміння. В чім річ? Який уряд? Якого Союзу? Ах, так! Постанова військових кругів і Катеринодарської конференції! Ну, нехай тоді сидять, ми не протестуємо… Але взагалі — обережніше з усякими там обранцями, з лютневою демократією…
Каледінці висунули до складу об'єднаного уряду Південносхіднього союзу малоавторитетних у військових колах осіб: члена державної думи В. Я. Харламова, Араканцева, й Семенова. Останні два утрималися від високої чести і їхнє місце посів осавул Єпіфанов. Кубанське військо репрезентували два малокультурні хорунжі: І. Л. Макаренко та К. К. Бардиж. Від Терека були Г. А. Вертепов і полковник Караулов, від астраханського війська — Скворцов і Колокольцев. Національна рада гірських народів Кавказу обрала до об'єднаного уряду Пшемахо, Коцева й Долгата Баєва, але обидва воліли краще сидіти дома й провадити власну подвійну політику. На домагання уряду їхнє місце заступили Тапа Чермоєв і Рашидхан Капланов. Проте й вони дипломатично ухилилися від явки, вичікуючи, що далі буде. Нарешті, від степняків-комликів Сальської округи вступив до скдаду уряду наявний монархіст і майбутній денікінець князь Тундутов.
„Історичне“ засідання відбулося в білій залі отаманського палацу. Від Донського військового уряду прибули старшини Богаєвський, Агеєв, Єлатонцев, Мельніков, Поляков, Карев і Уланов. Звертали на себе увагу дві цивільні постаті: голова донського уряду, недавній учитель гімназії, М. П. Богаєвський і голова фронтового козачого комітету Агеєв. За гостей були тимчасовий отаман терського війська Медяник, осавул Доногуєв і два невідомих офіцери, як потім виявилося, посланці від Московського ґарнізону, обложеного в Кремлі більшовиками.
Рівно о 10-й годині всі церемонно підвелися на зустріч опецькуватій, трохи вайлакуватій постаті генерала Каледіна, в буденному кітелі, без пояса й шаблі. Але з усім тим він являв мистецьке втілення самовпевневого мілітаризму й салдафонства. Важкі розмірені кроки; міцна, примітивно витесана
