29 січня (11 лютого) в отаманському палаці зібралися члени військового уряду. Настрій був пригнічений: за 50 верст бухали більшовицькі гармати. Виснажений тривогами, похмурий, військовий отаман закінчив свою доповідь безпорадною фразою.
— Для боротьби з більшовиками я маю тільки 147 багнетів. Стан наш безнадійний. Населення проти нас. Сил у нас немає і опір наш нікому непотрібний. Пропоную військовому урядові скласти свої повноваження й передати владу до інших рук…
Без зайвих суперечок погодилися. По кількох хвилинах Каледін вийшов до своїх покоїв і застрелився в опочивальні.
Смерть визнаного білокозацького ватажка на короткий час схвилювала верхівку козацького Дону. Низові станиці зібралися 17 лютого (н. с.) на військовий круг, обрали на військового отамана генерала Назарова й оголосили мобілізацію всього козацтва до 55 років. Проте, мобілізовані не поспішали на заклик свого отамана, — навпаки: останні полки зраджували його. З румунського фронту прийшов боями 6-й донський полк, його зустріли в Новочеркаському сльозами радощів. Сивобороді козаки, члени військового кругу, земно кланялися „вірним лицарям“ білого Дону; дами засипали їх квітками. 19 лютого полк, не відпочиваючи, вирушив на позиції, а 21-го ввесь цілком, з усім своїм комскладом, перейшов до більшовиків.
Другого дня, пізно вечором, армія Корнілова в складі 3½ тисяч багнетів і шабель, покинула Ростов.
Старокозацькому Донові залишалося покласти всі надії тільки на бога. 25-го лютого, о 4-й годині дня, всі члени військового кругу вирушили до собору. Сивим мохом і цвіллю притрушений єпископ Гермоген правив молебень і слізно прохав на допомогу всі небесні сили. Просто з собору військовий круг повернувся до залі засідань… А вулицями Новочеркаського мчав уже на запіненому коні, з десятком вершників, військовий старшина Голубов, командир збільшовиченої, ним самим організованої дивізії. Кинувши коня на перших ступеньках військового палацу, він з нагайкою вдерся до залі засідань і гарикнув не своїм голосом:
— Встать, сволото!
І хазяїн „вільного“ Дону — військовий круг — покірно зірвався на ноги перед авантурником. Розігнавши круг, розстрілявши кілька сот офіцерів, генералів та членів кругу, Голубов порозумівся з недавнім співробітником Каледіна М. П. Богаєвським і остаточно розкрив свої карти.
Людина безумно хоробра, безмежно честолюбна й екзальтована, Голубов вражав усіх своїми бурхливими витівками. То він задирикувато вертав цареві всі свої хрести й медалі, то з хоробливим запалом зустрічав Миколу II в Новочеркаському й цілував ступеньки, де ступав царський чобіт. То
