Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Молоді розвідчики знали досі тільки офіційний Катеринодар. Але далі від цих різних чепурних улиць і багатих будинків, у районі базару, бурував новий, невпокійний, розхристаний Катеринодар. По вузеньких вуличках, по робітничих комірчинах ріс і міцнів молодий, але вже вітрами революцій овіяний катеринодарський пролетаріят. А майдани й базар заповнював суцільною рухливою масою сірий, запальний натовп. Він продавав, купував, їв, мітинґував, бив воші, спав на порожніх ларках і розважався, як умів. Десь у гаморі гупали невтомні ноги танцюристів, а високий хриплий голос змагався з гармошкою:

„Ех робив, не гуляв, —
ні чобіт, ні халяв, —
а додому прийшов,
то позбувся й підошов.

Гостра, неприхована ненависть до військового уряду, до офіцерства й панства перекочувалася по натовпу дошкульними кучерявими фразами.

— От тобі й свобода!… З генералами та отаманами на шиї.

— Був один цар, а тепер — як собак нерізаних!

— Не журись, браток, — виріжемо!

— Дак чого ж далі ждати? Бий собачу требуху, крий золотопогонну сволоту… в богове око… в богородицину ніздрю!..

— Не гарячись, товаришок, — дай сили зібрати.

До членів уряду, помітивши їхню розгубленість, підійшов рудовусий здоровило в такому дранті, що ввесь він світився наскрізь, мов карась у ятерині. Сіре обличчя з червоними очима й сизим носом не віщувало нічого доброго.

— Купіть граждани, портсиґар… Знаменита штучка, доложу я вам.

І він сунув під ніс прегарну визолочену цигарницю з князівською моноґрамою на ній. Скворцов лякливо поточився назад.

— Не треба, голубчику, я не курю.

Очі продавцеві хижо блиснули.

— Брешеш, гнидо! Я курця за десять кроків бачу… Ну, купи тоді пальто.

— Я… яке пальто?

— Не розумієш, яке пальто? Оте, що на тобі. Примірив його, а тепер і назад? Скидай тоді, коли не хочеш!

І він рішуче простяг руку до закомірка злощасного члена уряду. Скворцов побілів: під пальтом у нього була тужурка з погонами.

— То… товаришу… що за шутки?

— Які там шутки? Знімай, гаде, доки з шкірою не сцупив! Іш, який хлюст!

Кругом сміялися:

— Правильно, Довбня! Які там шутки з буржуями? Ти потруси їм добре кишені!