Тереку і взагалі, безумовно, радвлада і — „нікакая гайка“. Тільки на Кубані генерали й кадети засіли в Катеринодарі й піднімають золотопогонників та несвідомих козаків проти трудящих.
— Граждани! Роздавимо гідру контрреволюції! У ваших руках — скинути владу золотопогонників і встановити владу рад. Організуйте червоні загони й посилайте їх до Тихоріцької під команду т. Автономова. Бий буржуазію, товариші! Ура!
Бідніші кричали дружньо й захоплено; багатіші дипломатично мовчали.
— Хто хоче взяти слово?
— Я хочу взяти слово. Ми, безумовно, за радвладу й проти гідри. Ну тільки ж — доки ще воювати? Буде вже, навоювалися! Он сонечко пригріває, незабаром треба сіяти.
— Ми проти буржуазії і проти війни.
— Що нам Катеринодар? Ми — сами собі влада.
— Тихо! Сорокін бере слово… Та заткнися там, ти! Сорокін говоритиме.
На трибуну вийшов молодий, високий і стрункий офіцер у хвацькій черкесці й по-молодецькому заломленій папасі. На чистому, повному обличчі вуглями темніли очі, під густими дугами брів, і повні соковиті губи владними лініями випиналися з-під козацьких, звислих вусів. Станиця знала шалену вдачу молодого сотника, його п'яні оргії й безумно-хоробрі вихватки в бою. Стало тихо.
— Товариші-станичники! До всіх вас моє сдово, а насамперед, до моїх однополчан. Між вами є немало молодих козаків Лабінського полку. З ними ми били турок під Ерзерумом і німців на Стоході. Так доки ж ми терпітимемо в себе на Кубані старорежимних башибузуків, у рот їм дишло? Хто там каже — годі воювати, треба сіяти? Доки не візьмемо Катеринодару, не буде в нас миру й мирної праці. Пропоную завтра, о десятій ранку, зібратися всім охочим на цій площі готовими до походу. Я сам поведу їх на Катеринодар.
— Ур-ра! Хай живе революція!
— Нехай живе радвлада! Смерть буржуазії!
— Всі хоробрі — на коня! Всі боягузи — на піч!
— Не підкачай, станичники! Дайош сотню!
Старики дипломатично мовчали. Багаті козаки переглядувалися й виходили з кругу.
— Ох-хо-хо… Пора вже й додому… Мітинґ-мітинґом, а діло стоїть…
Другого дня о 12-й годині півтораста козаків та кавалеристів-городовиків під командою Сорокіна виступили на станцію Тихоріцьку, поповнюючи дорогою свій загін по станицях і селах новими добровольцями. До Автономова Сорокін привів півтори тисячі бойців. Тиждень після того під його командою була дивізія.
