— А як же треба по-божому, коли він на нас із багнетом?
— Сиди й не рипайся. Не може людина вбити, коли я йому добра не мислю.
— Ой, діду, ще й як може!
— А що я йому винен? Я своє діло сповняю, орю, сію, людей годую…
— Цього їм мало. Їм треба ще вас — чоботом до землі.
— Нехай! Христос сказав: не противтеся злому.
— Ну тоді й буде панувати зло, а не добро.
— Ні, не так. Злий устидиться й схилиться до божого глаголу.
Нагнибіда не витримав:
— Щось вони не дуже встидаються, багнет їм у пузо! Ось ми їх швидше встидимо трьохдюймовками! Наші артилеристи — мастаки бити на розрив.
Молода вдова готувала вечерю. Рогожін задивився на її скорботне, бліде обличчя з великими очима. Важка доля несподівано впала на молоді плечі: доводилося самій коротати вік із трьома дітьми, поховавши мрії про власне щастя. Вона зашарілася, встрявши до розмови, й тихо кинула:
— У їх же, в корніловців, теж є жінки й діти…
Але Нагнибіда жорстоко відповів:
— Усім їм одна ціна! Пора вже нашим дітям пожити, а їхнім у землі погнити.
Дід Микола журливо похитав головою:
— Ох-хо-хо-хо, господи, твоя воля! Брат пішов на брата, син — на батька. От і мій, Михайло…
Михайло, молодий, ставний парубок, зсунув брови на перенісся:
— Тату… Говорено вже й переговорено… Куди люди, туди й я. Що буде, те й буде.
Але Нагнибіда бучно підтримав його, ляпнувши по спині:
— Нічого поганого не буде… Наша берьоть, їдять його мухи з комарами! Не ми поб'ємо, то інші доб'ють, а таки наш верх буде!
Ранком роз'їзди повідомили, що супротивник іде битим шляхом, не виславши розвідки, поклавшись на мирний настрій села, де раніше не було військових червоних частин. Дербентці зайняли свої окопи. Рота, де був Рогожін залягла від вітряка до шляху на Ягорлик. Третю й четверту роту послали на лівий фланг, за село, де йшла дорога через міст на станицю Ново-Рогівську. Мобілізовані селяни обороняли найбезпечніший правий фланг.
День устав ясний і теплий, як май. Степова долина, трохи погорблена буграми, сміялася молодо й радісно. Ніжним шовком зеленіли молоді засіви. Рілля парувала, жадібно виставивши груди назустріч сонцю. Десь у блакитних просторах дзвеніли жайворонки. Рогожін нарвав на межі сухого бур'яну
