— Дядю Єрошка… Ти?..
— Так точно, пане хорунжий!.. Собственною персоною!
— От несподівана зустріч!.. Як це ти наважився покинути Урусколь?
— Ех, Гавриле Петровичу! Коли б не такі діла, досі блукав би комишами й пісками з ґвинтовочкою. А птиці ж тепер розвелося на озері! Гусачків отих самих, лебедів, чапур… Несусвітна сила!.. А ви ж це як? Просто з школи?
— Майже так. Мене призначили були до маршової роти 112-го запасного полку. А військовий отаман відкликав у своє власне розпорядження… Діла тепер пішли, дядю Єрошка! І не снилося п'ять років тому…
— Так точно, Гавриле Петровичу!.. Діла серйозні… Та тільки ж…
Дядя Єрошка несміливо переступив з ноги на ногу, оглянувся на високі, темноґранатові двері до внутрішніх покоїв і благально зашепотів:
— Гавриле Петровичу… Скажи ти мені правду, для ради бога… Це таки навсправжки?
— Що таке — навсправжки?
— Та от… республіка ота сама… і взагалі… Приміром, — це таки правда, що государ імператор сидить?
Рогожін весело засміявся.
— Сидить, дядю Єрошка. І таки здорово сидить, — це вже будь певен.
Бородатий Єрошка закліпав очима й важко зідхнув.
— От не збагну я цього, Петровичу… Неладно щось воно…
— Що ж тут неладного?
— Та так… Бунт якийсь виходить несправний, Петровичу… То бунтували робітники там, селяни, студенти, скажемо… і всякі такі інородці. А тепер уже й пани за ними. Золоті, приміром, на йому погони й хрести на грудях, а він — проти государя імператора… Я, каже, димокрад!
— Ха-ха-ха!.. Чудак ти такий! Значить вони — за народ. По вченому це називається демократія… народнє правительство.
— От і не розумію я цього, Петровичу… Народнє, кажеш, управительство, а знов же таки — його високоблагородіє стацький совітник Вертепов… Або, приміром, полковник Караулов… Де ж тут народнє управительство? Молоді козаки-фронтовики гудуть, Петровичу… Приїде з фронту і зразу тобі — всякі словеса… Що ти йому скажеш? Возьмуть вони ваших димокрадів за петельки, та колінкою — під салазки… Государя імператора скинули, то невже панів не поскидають?
— Ах, який бо ти, дядю Єрошка… Тепер панів не буде, а будуть усі — як один… Тепер усім — однакові права.
— Хе-хе.… Шуткувати зволите, Гавриле Петровичу…
