… „Розпуск з'їзду вважати за невчасний. Тоді як революційне військо життям і кров'ю відстоює ради й робітничо-селянський уряд, потрібна моральна підтримка армії від з'їзду. Роботу з'їзду продовжувати. Спільно з революційним військом покінчити з бандами“…
Нечуваний ентузіязм охопив робітничі маси Катеринодару. На околицях за ніч виростали нові й нові окопи. Робітничі батальйони пішли в передові розстрільні. Жінки й діти носили на позиції харчі й бляшанки з набоями. У районі Чорноморського вокзалу, кінно-артилерійських казарм і на північній околиці міста бої досягли найвищого напруження. Генерал Марков повів у наступ свої найкращі частини. Ціною величезних втрат добровільці захопили садки й околиці міста аж до Сінного базару. Але далі їх не пустили. Військовій стратегії досвідчених генералів і бойовій витриманості офіцерських ударних полків протистала безмежна мужність робітників і червоноармійців. За чотири дні бою армія Сорокіна, спільно з катеринодарськими партизанами, втратила 15 тисяч убитих і поранених. Чотири дні невпинно ревли гармати й строчили кулемети. Чотири дні Корнілов уперто посилав в атаку свої полки, поклав близько 1000 офіцерів, проте не зміг просунутися далі й на метр. Четвертого дня, 13 квітня, випадкова ґраната висадила його самого в повітря.
З надзвичайними труднощами новий головнокомандувач, генерал Денікін, вивів пошарпану армію з-під Катеринодару в Задонські степи. Сорокін мав цілковиту змогу розтрощити її до щенту. Його кіннота вже охопила правий фланг супротивника, але він припинив переслідування й повернувся до Катеринодару.
Обидва командарми спішили використати розгром Корнілова для власних своїх інтересів. Забували про героїчну вирішальну участь катеринодарських робітників і висовували на людські очі заслуги своїх загонів та свої власні. Почалися пишні військові паради, народні гулянки, свята. Сорокін начепив собі червону бинду через плече й так виходив перед свої полки. Блюдолизи кадили ладаном обом кандидатам в кубанські Наполеони. Військова верхівка з недавніх офіцерів і чиновників зачванилася. Автономов і Сорокін одверто зневажали Кубанський центральний виконавчий комітет. Особистий розкішний поїзд головнокомандувача, з броневиками й пишним конвоєм, нагадував часи Миколи II.
Щоб спасти армію від авантурництва й розкладу, ЦВК призначив надзвичайний штаб оборони. Автономов не підкорився, оголосив членів штабу німецькими шпигунами й дав наказ заарештувати їх. ЦВК ухвалив зняти Автономова з посади головнокомандувача. Покладаючись на підтримку воєнщини, Автономов зухвало відповів:
