4 липня 1918 року в Катеринодарі відбувся 1-й Північно-Кавказький з'їзд комуністичної партії, з участю представників кавказького крайкому т.т. Орджонікідзе й Мдівані. З'їзд визнав недостатній зв'язок партії з масами, брак масово-організаційної роботи й слабий обхват парткерівництвом революційного руху. Щоб залізною рукою партії організувати й повести далі справу боротьби з контрреволюцією, з'їзд обрав Північно-Кавказький краєвий комітет і виніс ухвалу домагатись об'єднання всіх північно-кавказьких республік в одну.
5 липня краєвий з'їзд рад Північного Кавказу розв'язав цю справу, ухваливши створити „єдину Північно-Кавказьку республіку, як частину РРСФР“, „для остаточного зміцнення завоювань соціялістичної революції й радвлади та для організації успішної боротьби з бандами німецьких, турецьких, грузинських, денікінських та інших контрреволюціонерів“.
Проте ворог стояв уже на підступах до Катеринодару і фактично краєві органи змогли розгорнути свою роботу тільки пізніше, в момент іще більшої небезпеки для справи революції.
На початку червня червона армія Північного Кавказу складалась із 10 стрілецьких колон по 8–10 полків, Найсильніші три групи, по 25–30 тисяч бійців, розташовані були в трьох найважливіших пунктах. На фронті Азов–Батайське–Кущовка стояла армія Сорокіна, підсилена українськими партизанськими частинами, що під тиском німців одійшли з Катеринославщини, Полтавщини, Харківщини, Донбасу. Далі, на денікінському фронті, в районі Ягорлицької–Білої Глини вартувала „сталева дивізія“ Жлоби, спільно з ставропольськими частинами. Нарешті, від Білої Глини до Торгової, на межі Ставропольщини, стояла дивізія під командою Федька, з чималими загонами ставропольських партизанів. Крім того на Таманському півострові проти німців діяли окремі таманські частини, загальним числом близько 25 тисяч бійців.
22 червня генерал Денікін, поповнивши свою армію донцями, кубанцями та окремим технічно й чисельно міцним загоном полковника Дроздовського, що прийшов з румунського фронту, вирушив на Торгову. Оточивши станцію трьома колонами, він узяв її 25 червня, відкинувши царицинську групу червоних бійців за Манич. Кубано-Ставропольська дивізія Федька відступала, з боями на лінію: Незамаєвка–Біла Глина–Ведмеже, де спільно з „сталевою дивізією“ Жлоби мала затримати Денікіна. 1-й Ставропольський і Бакінський полки зайняли село й станцію Піщаноокопську, між Торговою й Білою Глиною.
Село готувалося до рішучого опору. Розгром сусідньої Лежанки не минув даремно. Вся біднота вийшла рити окопи, абож вступила до партизанських загонів. Аґітувати не доводилося: перший корніловський похід сам за себе аґітував. Рогожін чув у селі на кожному кроці:
— Пани та генерали йдуть землю одбирати…
