— Ці не помилують!.. Пам'ятаєш Лежанку?
— Ну й ми ж їх тепер не милуватимемо!
— А є й такі, що ждуть їх не діждуться. Бачив Миколаєнка? Ходить — наче на великдень.
— Сурло пузате! Ото ж такі, мабуть, і листівки по селу розкидають.
Перед денікінцями бігла чутка, а подекуди білий вітер розносив білі й листівки: Денікін, мовляв, бореться за добрий лад і законність, мирного люду не чіпає, воює тільки з більшовиками…
Заможне селянство шепталося:
— Наші йдуть…
Середняки, покищо, трималися пасивно:
— Воно таки краще, коли б тихо-мирно, без бою… Може денікінці справді, нікого не зачеплять. А коли вже битись, то будемо й битись. Від людей не відстанемо.
А проте — всякі були середнячки!
1-й Ставропольський полк зайняв позиції, разом з бакінцями, на шляхах із с. Богородицького й Розвильного аж до залізничної колії. Праворуч залізниці, перед вокзалом і далі, в напрямку на с. Розсипне, правий фланг позицій обороняв зводний батальйон і партизани с. Піщанки. Тут на кургані, близько насипу, було прегарне місце для кулеметів. Партизани намагалися, щоб його довірили трьом піщанським кулеметчикам.
— Там такі метці, що галку вб'є тобі на льоту з кулемета! Ми за ними, як за кам'яною стіною.
Комбат був завагався:
— Буває, що й стіни падають на голову.
— Та ні, це люди свої… Вони, правда, з середнячків. Один, навіть до прапорщика дослужився. А проте — нічого. У їх же в Піщанці в кожного — жінка-діти.
— Ну, нехай буде по-вашому. Я тільки поставлю до їх телефоніста з телефоном, бо дуже таки важливий пункт.
Трохи непокоїла балочка на правому фланзі, зручна для ворожого підступу. Але туди комбат послав надійну заставу з Рогожіним, Рябошапкою, Нагнибідою, десятком бакинців, трьома десятками партизан та трьома кулеметами.
Ранком 3 липня колони Казановича й Дроздовського повели наступ на Піщанку за підтримкою артилерії. Загін Боровського й кіннота Ерделі діяли на флангах та забезпечували тил добрармії. Коли над позиціями вдарили перші розриви шрапнелі, комбат Орловський подався вподовж фронту:
— Держись, товариші! Сьогодні буде гарячий день. Супротивник серйозний, — не тратьте патронів здря. Відступати — забороняю.
Шпак, високий і худющий командир партизанів, з колючими очима на виснаженому обличчі, досадливо відмахнувся:
