зустріч. У двох донесли Нагнибіду й доручили його перев'язати:
Поранений гістерично сміявся:
— Вони кишки випускають, багнет їм у пузо! Краще кулю в голову!
— Ну, ну, браток, не розпускай соплі! Ми ще повоюємо!
По суворому обличчі Рябошапки перебігали м'які проміні. Очі соромливо одводив набік.
— Рогожін!.. По гроб жизні… Ти знаєш, я тебе ледве…
— Ну-ну, годі, годі!.. Ворог близько… Гайда на місце!
Офіцерський загін перешикувався й наступав тепер широкою розстрільнею. Останки батальйону ледве стримували нетерплячку. Багатьом рука тремтіла на спусковій клямці, але Рогожін пильно додивлявся людей:
— Ждіть команди, ждіть команди, товариші!
Нарешті зовсім близько офіцерська лава кинулася в атаку.
Рогожін подав команду. Застрочили кулемети свою криваву стрічку, сипнув назустріч густий дроб пострілів із рушниць. Скошені широкою косою офіцери падали, але решта бігла, не помічаючи в кривавому похміллі, як порожніють їхні лави.
Червоні бійці били вже на вибір, били захоплено, відчуваючи, як з кожним пострілом росте перемога. Рогожін стріляв, не роздумуючи. Бив за поранених і поколотих, бив за свої колишні власні помилки й за пропащі надії. Крізь грім випалів не розібрав голосу Нагнибіди:
— І я, товаришочки, і я… Дайте ж і мені відплатити, багнет їм у пузо!
Нагнибіда з перев'язаною ногою ліз із балочки на косогор, із ґвинтівкою в руках.
— Семене!.. Чорт…
— Не твоє діло! Я стріляю краще твого!
З Нагнибіди справді був стрілець усім на диво. Спокійно брав на мушку облюбованого ворога й знімав його без промаху. Бив і приказував:
— Тебе, сопливенького, я промину, ти нам не страшний… А цього барбоса мордастого угегекаю… Получай!.. І ти, золота почваро, молися своєму дурному богові, — зараз тобі каюк… Ур-ра товариші, наша берьоть!..
Ворожі лави не витримали, захиталися, повернули назад, на зустріч своїм. Рогожін вискочив із балочки.
— Стій!.. На запобіжний звод!.. У багнети!.. За мною бігом — марш!
Батальйон ударив навздогін, змітаючи втікачів. Зустрічні офіцерські лави не мали змоги стріляти: зім'яті своїми ж розстрільнями, вони попали під багнети. Поле встелили трупи денікінців. Решту відкинули за колію.
З кургану добре було видко підступи до Піщанки. На лівому фланзі колона Казановича ввірвалася в село. Дроздовці,
