Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/94

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
IX

Центральний виконавчий комітет Північного Кавказу за три години до евакуації Катеринодару не знав, що місто буде здано ворогові. Окремі члени його ледве встигли втекти через станцію Енем.

Не знав цього й головнокомандувач Сорокін. Як і всі легковажні, дріб'язкові люди, він швидко переходив від одного настрою до цілком протилежного, від високого піднесення до занепаду. Тиждень тому він єдиним словом своїм кидав цілі полки й дивізії в огонь, а тепер не міг спинити панічного потоку озброєного натовпу на Кубань, мимо Катеринодару. Коли паніка перейшла всякі межі й червоноармійці стали прокладати собі шлях прикладами, Сорокін вихопився на лафет пушки з гістеричними вигуками:

— Салдати!.. Спиніться!.. Гляньте: я, ваш головнокомандувач, плачу…

Але салдатам збірних частин байдуже було до слів головнокомандувача. Їм самим гірше від розпеченного заліза пекла в грудях денікінщина, що змітала їх тепер з усього Чорномор'я за Кубань. Вони кидали свої сім'ї на призволяще, втрачали надію на перемогу революції, прощалися з її здобутками. З розпачем у грудях і з матом на вустах рвалися вони тепер, поперед усіх, за Кубань, куди очі дивляться, на крилах неймовірних чуток:

— Командири продали!.. Зрадили шкури!..

— Браточки, спасайся! Несусвітна сила кадетів пре трьома залізницями!..

— У Денікіна — 300 тисяч вояків і 1000 гармат!

У Денікіна було тоді близько 18 тисяч бійців і 75 гармат. Перед ними відступала 150-тисячна армія з двома сотнями гармат, розпорошена й розметана по всій Кубанщині й Ставропіллю. Червоні бійці даремно розтратили в боях свій революційний пал і героїзм. Частини безладно котилися за Кубань і далі, за Лабу, на лінію Армавір — Туапсинської залізниці (Армавір — Курганна — Білоріченська), з панічною думкою про Невинномиську, Георгіївське, Святий Хрест і Астрахань.

На покинутій території скаженів і святкував свою перемогу білий шурган, змітаючи останні сліди революційних здобутків. Білі загони організовувалися по всіх станицях, ловили „комісарів“ і вішали на телеграфних стовпах, забивали шомполами радянських робітників, улаштовували масове катування городовиків-селян.

Вернувшись до Катеринодару, кубанський військовий уряд оголосив мобілізацію козаків і збільшив армію Денікіна до 40 тисяч. Росли нові полки й дивізії, появилися нові блискучі ймена в списках „спасителів“ Росії. За Кубанню, в районі