Майкопу, заробляв свої генеральські погони колишній капітан Покровський. У Баталпашинському розпочав свою кар'єру командир „вовчої сотні“ Шкуро.
Білий шурган мів степами кубано-ставропольськими, заганяючи червону армію в тісний закуток за Армавір, до Терека, до піскових степів Ставропольщини. А на Тереку зривалися білі вихри, йому назустріч. Знов запалали станиці й авули в огні національної ворожнечі й громадянської боротьби. За допомогою англійців, полковник Лазар Бічерахов захопив Даґестан і подав руку своїм спільникам на Терек. У Моздоці соціялісти-революціонери, спільно з офіцерством, розгромили місцеву раду робітничих і салдацьких депутатів, організувавши куркульський „козацько-селянський уряд“ на чолі з есером Юрком Бічераховим (братом білополковника Бічерахова). Владикавказ захопили козацько-осетинські банди, влаштувавши цілковитий погром. Членів терського раднаркому, на чолі з головою його Пашковським, розстріляли на ст. Змійській разом із 64-ма делеґатами 4-го народнього з'їзду… І в той же час осетинська біднота умірала в окопах села Християнського за владу рад.
Основна боротьба розгорталася під Армавіром.
Після розгрому Білої Глини, Тихоріцької, Кавказької Рогожін із своїм батальйоном не відпочивав жадного дня, тримаючи позиції на лівому березі Кубані. Він падав з ніг від ран і перевтоми й губив голову з того безладдя, що творилося навкруги. 25 липня йому стало зле: голова горіла і в очах стояв жовтий туман.
— Чи не тиф, бува?.. Дак у мене ж був у школі…
Вечером його без пам'яті одвезли до армавірського лазарету. Але там у переповнених кімнатах лежали хворі на ліжках і поміж ліжками. Санітари безпорадно топталися в коридорі й натрапили Нагнибіду.
— Рогожін!.. Братику рідний!.. Еге-ге… Та ти зовсім скис… Чого ж ви стали? Несіть до мене, кладіть на мою койку. Ну, ну, ну, — не балакай мені, багнет тобі в пузо!.. Клади, кажу тобі! Пойми, голово капустяна, що він мене, пораненого в бою, на власних плечах виніс.
Нагнибіда оточив хворого найпильнішим доглядом. Лікар сказав: еспанка; кілька днів буде без пам'яті.
— Ну, що ж? Еспанка, дак еспанка, багнет їй у пузо! Билися з турками, билися з німцями і з Денікіном — поборемося ще й з еспанкою.
Моментами Рогожін приходив до пам'яті. Знесилений жаром і спрагою, прохав пити й пильно вдивлявся помутнілими очима в знайоме обличчя, що коливалося перед ним у жовтій імлі.