Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Майкопу, заробляв свої генеральські погони колишній капітан Покровський. У Баталпашинському розпочав свою кар'єру командир „вовчої сотні“ Шкуро.

Білий шурган мів степами кубано-ставропольськими, заганяючи червону армію в тісний закуток за Армавір, до Терека, до піскових степів Ставропольщини. А на Тереку зривалися білі вихри, йому назустріч. Знов запалали станиці й авули в огні національної ворожнечі й громадянської боротьби. За допомогою англійців, полковник Лазар Бічерахов захопив Даґестан і подав руку своїм спільникам на Терек. У Моздоці соціялісти-революціонери, спільно з офіцерством, розгромили місцеву раду робітничих і салдацьких депутатів, організувавши куркульський „козацько-селянський уряд“ на чолі з есером Юрком Бічераховим (братом білополковника Бічерахова). Владикавказ захопили козацько-осетинські банди, влаштувавши цілковитий погром. Членів терського раднаркому, на чолі з головою його Пашковським, розстріляли на ст. Змійській разом із 64-ма делеґатами 4-го народнього з'їзду… І в той же час осетинська біднота умірала в окопах села Християнського за владу рад.

Основна боротьба розгорталася під Армавіром.

***

Після розгрому Білої Глини, Тихоріцької, Кавказької Рогожін із своїм батальйоном не відпочивав жадного дня, тримаючи позиції на лівому березі Кубані. Він падав з ніг від ран і перевтоми й губив голову з того безладдя, що творилося навкруги. 25 липня йому стало зле: голова горіла і в очах стояв жовтий туман.

— Чи не тиф, бува?.. Дак у мене ж був у школі…

Вечером його без пам'яті одвезли до армавірського лазарету. Але там у переповнених кімнатах лежали хворі на ліжках і поміж ліжками. Санітари безпорадно топталися в коридорі й натрапили Нагнибіду.

— Рогожін!.. Братику рідний!.. Еге-ге… Та ти зовсім скис… Чого ж ви стали? Несіть до мене, кладіть на мою койку. Ну, ну, ну, — не балакай мені, багнет тобі в пузо!.. Клади, кажу тобі! Пойми, голово капустяна, що він мене, пораненого в бою, на власних плечах виніс.

Нагнибіда оточив хворого найпильнішим доглядом. Лікар сказав: еспанка; кілька днів буде без пам'яті.

— Ну, що ж? Еспанка, дак еспанка, багнет їй у пузо! Билися з турками, билися з німцями і з Денікіном — поборемося ще й з еспанкою.

Моментами Рогожін приходив до пам'яті. Знесилений жаром і спрагою, прохав пити й пильно вдивлявся помутнілими очима в знайоме обличчя, що коливалося перед ним у жовтій імлі.