властивість не прозирає крізь його тканину, хоч і як вона буде прозориста. І у вартостевому відношенні до полотна він має значення лише з цього боку, отже, як утілена вартість, як тіло вартости. Не вважаючи на те, що сурдут з’являється застебнений на всі ґудзики, полотно пізнає в ньому споріднену собі прекрасну душу вартости. Однак, сурдут не може супроти полотна репрезентувати вартість без того, щоб вартість одночасно не набрала для полотна форми сурдута. Так особа A не може поставитися до особи B як до якоїсь ясновельможности без того, щоб ця ясновельможність одночасно не набрала для А тілесного вигляду В; тому то риси обличчя, волосся й ще дещо інше міняється кожного разу разом зі зміною володаря країни.
Отже, в тому вартостевому. відношенні, що в ньому сурдут •становить еквівалент полотна, форма сурдута фігурує як форма вартости. Тому вартість товару «полотно» виражається в тілі товару «сурдут», вартість одного товару — у споживній вартості іншого. Як споживна вартість, «полотно» є річ, почуттєво відмінна від сурдута, як вартість — воно є «сурдуторівне» й тому виглядає як сурдут. Таким чином воно набирає форми вартости, відмінної від його натуральної форми. Його вартостеве буття виявляється в його рівності сурдутові так само, як овеча натура християнина виявляється в тому, що він подібний агнцеві божому.
Ми бачимо, що все те, що нам сказала раніш аналіза товарової вартости, каже саме́ полотно, скоро воно вступав в стосунки з іншим товаром, з сурдутом. Воно лише висловлює свої думки єдино приступною йому мовою — мовою товарів. Щоб сказати, що праця в її абстрактній властивості людської праці утворює його власну вартість, полотно каже, що сурдут, оскільки він йому рівнозначний, тобто оскільки він є вартість, складається з тієї самої праці, як і воно, полотно. Щоб висловити, що його виспренна предметність вартости відмінна від його жорсткого полотняного тіла, воно каже, що вартість має вигляд сурдута, і тому воно саме як предмет вартости схоже на сурдут, як дві краплі, води. Зауважмо до речі, що товарова мова, опріч єврейської, має: багато інших більш або менш точних говірок. Німецька «Wertsein», наприклад, менше влучно, ніж романське дієслово valere,, valer, valoir, висловлює, що порівняння товару B з товаром А є вираз власної вартости товару A. Paris vaut Dien une messe.[1]
Отже, за допомогою вартостевого відношення натуральна форма товару B стає формою вартости товару A, або тіло товару B стає дзеркалом вартости товару A.[2] Товар А, відносячись до товару В як по тіла вартости, як до матеріялізації людської праці, ро-
- ↑ Париж таки вартий служби божої. Ред.
- ↑ У деякому відношенні з людиною справа стоїть так, як із товаром. Через те, що вона родиться на світ ані з дзеркалом, ані як фіхтівський філософ: «Я в я», то людина спершу видивляється в іншу людину, як у дзеркало. Лише через відношення до людини Павла як до подібного до себе, людина Петро відноситься й до себе самої як до людини. Але тим. самим і Павло з шкурою й волоссям, у його Павловій тілесності, став для нього за форму виявлення роду «людина».
