меншії мірі вони керували і українськими виданнями. Але обидві сі вимоги ми в нашім плані роботи відкинули — виходячи з переконання, що вони не відповідають своєрідним умовам розвою кобзарського епосу.
Що-до реконструкції основних текстів — себ-то методу, що його обстоював і почасти блискуче використав у своїх „Студіях“ І. Франко (зокрема що-до таких пісень як про Штефана Воєводу), то ми переконані, що ся вимога може бути зреалізована тільки там, де ми маємо твори з міцною строфовою будовою, себ-то ніяким чином не в думах.[1] Дума в своїм існуванню зовсім залежить від імпровізаторського хисту кобзаря, через те надзвичайно нестала в формі й у вислові, — настільки, що трудно було-б говорити не то що про основний варіянт якоїсь думи, але навіть і про основний варіянт одного співака, що співаючи кожного разу наново складає свій варіянт і кожного разу подає в трохи инакшій формі: дещо пропускає дещо додає залежно від настрою („хіба се не творчість?“ — влучно завважив уже Жемчужников.[2] Тому уставляти текст якоїсь думи в тім виді, як він виглядав, коли його співано вперше, на підставі існуючпх варіянтів не тільки неможливо, але й зовсім недоцільно. В існуванню думи нема моментів повного спокою — вона міняється без упину, і ніякий „критичний текст“ не може передати сеї її змінливої природи.
Що-до другої вимоги — порівняного коментару — то ми відкинули його з трохи инших мотивів. Коли ми говоримо про порівняні коментарії, то звичайно маємо на увазі покажчики ріжних обробок певного вандрівного сюжету в рамках творів одного якогось роду у ріжних народів, як приміром казковий покажчик Больте і Полівки, як покажчик до англійських балад Чайльда, або хоч такі побіжні вказівки на пісенні паралелі у инших народів, які де-не-де були подані до „Історичних Пісень“. Всякі такі порівняння торкаються творів одного жанру, і тільки в рідких випадках вони виходять поза його межі, притягаючи напр., коли іде мова про паралелі до якоїсь пісні, — також казкові обробки того-ж самого сюжету. Звичайно такі поширені порівняння можливі в рамках спеціяльної студії, де автор має змогу проаналізувати кожне зближення: голі-ж вказівки на ріжні далекі паралелі мало що дають для з'ясування відносин між варіянтами, бо з переходом з одного жанру в другий, напр., з казки в пісню, сюжет уже тим самим дістає ріжні характеристичні зміни, зовсім незалежні від переміни етнічного і історичного оточення, і часто втрачає ті особливості, що грали рішаючу ролю в підборі паралельних варіяцій. Коли-ж ми станемо на ґрунт тісного порівняння в межах певного поетичного жанру, то побачимо, що для дум таких тісних паралелів не існує. Як з всім своєрідна форма оповідальної поезії, думи мають свій власний стиль, свою манеру трактувати сюжет, що відріжняє їх від инших обробок подібної темп — чи то в піснях, чи в прозових оповіданнях, в легендах чи анекдотах. В тих випадках, коли дума переказує по-своєму якусь вандрівну тему — а сі випадки дуже численні — вона звичайно подає її в такій своєрідній формі, що буває надзвичайно трудно зблизити її з якоюсь означеною категорією творів на ту саму тему: завжди зближення лишається дуже далеким. Таким чином для ніякої думи на мандрівні теми не вдалося ще знайти тісного посвоячення: справжнього прототипу в иншій пісенній або казковій формі. Можна вказати тільки загальну, мовляв, родину тем, до яких ся дума належить, — а такі загальні й побіжно зроблені вказівки не мають-же наукового інтересу. Для докладніших відомостей у кожнім окремім випадку потрібні спеціяльні досліди, що вийшли-б геть поза рамки збірника текстів, і тому ми полишаємо собі право зайнятися сими дослідами окремо, а тут подаємо тільки збірник текстів.
За його головне завдання вважаємо повність. Через се, складаючи його, ми не вибирали з-поміж відомих варіянтів кожної думи, щоб подати тільки повні або тільки гарні або цікаві варіянти, а старались зібрати їх як-найбільше, хоч-би й одноманітних і неви
