В українській літературі термін „дума“ в більш або менш виразнім приложенню до кобзарських речитативів уперше вжив Максимович 1827 р. Правдоподібно взяв він його з статті польського письменника Казимира Бродзінського[1], якого він цитував і хвалив у передмові до сеї збірки і який був тоді досить модним. Бродзінський уживав се слово також без точнішого означення змісту, мабуть як збірний термін для української народньої поезії, але Максимович дав йому більш спеціяльне, хоч зовсім довільне значіння — подібне до теперішнього. Перші-ж записи того, що ми тепер називаємо думами, з'явилися без сеї назви. Найстарший відомий запис дум, з кінця першого або початку другого десятиліття XIX в., називає сі твори „повістями“, а їх виконавця рапсодом, отже характеризує їх як свого роду співану прозу. Другий у хронологічнім порядку запис, з другого десятиліття того-ж такії віку, називає думи просто піснями, не відріжняючи їх від инших пісень. Сей другий запис — се „Опытъ“ князя Цертелева, від котрого починається історія досліду українських дум; в сім збірнику було вміщено дев'ять дум і одну пісню про Мазепу і видавець не робив між ними ріжниці що-до форми, вважаючи їх всіх за пісні або „стихотворенія“. Але р. 1827 Максимович у передмові до свого збірника, говорячи про „Опытъ“, сказав, що Цертелев опублікував „8 дум — героїчних пісень про билини головно з часів гетьманщини перед Скоропадським“. Так от Максимович і приложив сей хиткий термін дума спеціяльно до творів, що далі стали називатись думами.
Але зробив він се з деякою неясністю, що й затрималася надовго в літературі про думи, разом із сею його назвою. Максимович, говорячи про 8 дум, розумів правдоподібно всі історичні чи епічні думи Цертелева, числом 7, разом з історичною піснею про Мазепу, а відкинув дві ліричні думи про від'їзд козака і про брата й сестру, вважаючи їх за звичайні пісні. Таким чином при поділі Цертелевського матеріялу на думи та пісні критерієм для Максимовича був зміст твору. Але від часу першої збірки Максимовича термін дума виявляє ясне стремління звязуватись з певною літературною формою, а саме — з творами нерівноскладової будови і з неусталеним ритмом, незалежно від їх історичного чи лірично-побутового змісту. Сам Максимович у пізніших збірках почав уживати його в такім формальнім значінню, і таке значіння сього терміну утрималося в принципі й надалі. Взагалі літературна історія дум — се головно історія кристалізації значіння отсього терміну і паралельно з видаванням текстів дум — виріжнення окремої назви для тих творів, що не підходили під поняття звичайної пісні. Все значіння сеї формальної окремішности дум не відчувалося цілком виразно, але потреба відокремити їх була, і при ближчій знайомості дослідників з матеріялом ставала все гостріша. Потреба окремого терміну мусіла знайти яке-небудь завдоволення, і тому з методичного боку не так важно було підібрати можливо найкращу чи найбільш народню назву для тих п'єс кобзарського репертуару, що відріжнялися своєю будовою від инших пісень і віршів, але як можна послідовніше дотримувати для сих творів раз вибране ім'я, себ-то отсю умовну назву „думи“. Властиво спроби заступити назву дума яким-небудь иншим, більш народнім ім'ям і не було. Назву „козацькі пісні“ чи „козацькі псальми“, якою кобзарі називали сі твори і яку занотував Куліш, або „невольницькі“, „лицарські пісні“[2], „молодецькі пісні“ (назву сю чув Мартинович[3], не було введено до літератури. Не вважаючи на те, що термін „козацька пісня“ глибше відповідає змістові та історії дум, бо думи у відомім нам виді дійсно нерозлучно звязані з козаччиною, така переміна зовсім не була бажаною, тому що вона викликала-б занадто велике замішання в літературі. Кінець-кінцем далеко важніше було ніж добирати термінологію для дум, означити точний зміст сього поняття: виразно відокремити думи як своєрідну поетичну форму від решти народньої поезії.
