Невільницькі плачі в тісному розумінню слова се думи, що описують долю українських невільників у неволі в Турків і не мають якогось пінного оповідального змісту. Таких дум дотепер звісно два типи: дума, що описує долю цілої групи невільників, і друга, де один невільник оплакує свою долю, звертаючись до своїх батьків. Антонович і Драгоманов називають першу думу з варіянтами «Плачь невольниковъ въ турецкой каторгѣ», другу — «Плачь невольника у Турокъ о выкупѣ». Ми-ж називаємо першу з них «Невільники» — заголовком, що дав їй Максимович, передруковуючи вперше, сю думку з книги Костомарова, де вона не мала заголовку.
Досі дума про Невільників звісна в 6-ти оригінальних записах, зроблених між 1843 і 1909 рр. Сі оригінальні записи відзначаємо буквами в альфабетнім порядку, беручи за підставу хронологічну чергу, в якій сі варіянти записувались або ставали звісні в друку. Слідом за оригінальними записами ставимо тексти зложені штучно з оригінальних записів думи, означаючи їх курсивними останніми буквами латинської абетки — X, Y, Z. Передрук одного варіянту зі змінами означаємо цифрою при букві, напр., А1, А2.
І. Варіянт А–Н. Костомаровъ Объ историческомъ значеній русской народной поэзіи, Харків. 1843, с. 96. Де і коли записаний сей текст, не показано, але очевидно, що в Охтирці. Співак невідомий.
Варіянт A1 — Сборникъ украинскихъ пѣсень, издаваемый М. Максимовичемъ, Київ, 1849. с. 10.
Варіянт Б — Памятники и образцы народнаго языка и словесности, изданіе II отдѣленія ІІ. Академій Наукъ 1853, II. с. 281–82, текст записав А. Метлинський від кобзаря Андрія Шута з Соснищі на Чернігівщині, невідомого року.
Варіянт А2 — Труды этнографическо-статистической зкспедиціи въ западно-русскій край. Юго-западный отдѣлъ. матеріялы и изслѣдованія, собранные П. П. Чубинскимъ, томъ V, СПБ., 1874 р., с. 933. Текст записав Костомаров в Охтирці, від бандуриста, не названого на ім'я.
Варіянт В — Историческія пѣсни малорусскаго народа съ объясненіями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. т. І, Київ, 1874, с. 90, текст записав Ніговський від кобзаря Петра Колибаби у Вільшані Богодухівського пов. на Харківщині.
Варіянт Г — «Кіевская Старина», 1882, III, с. 266, записано 1880–2 рр. від кобзаря Остапа Вересая, з Калюжинець Прилуцького повіту.
Варіянт Ґ — Матеріяли до української етнольоґії. т. XIV. Філярет Колесса, Мельодії українських народніх дум, серія II, Львів, 1913, с. 41, текст від О. Сластьона, який навчився співати його в 1870-х рр. на Полтавщині.
Варіянт Д — Ф. Колесса, Мельодії українських народніх дум, серія I, Львів, 1910, с. 165, записана О. Сластьоном від кобзаря М. Кравченка з Сорочинець, Миргородського пов.. 1909 р.
Варіянт X — Куліш, Исторія возсоедпненія Руси, т. І, 1874, с. 326.
II. Треба завважити, що Антонович і Драгоманов помилково зазначили на с. 90 першого тому варіянт (означений у них буквою Б), як ніби-то уміщений у Куліша, Записки о Южной Руси, т. І, с. 42, — текстуально подібний до нашого А1 — тільки з иншим закінченням, яке й надрукували вповні. Сей варіянт закінчення видавці призначали, очевидно, до «Утечі братів з Азова» (т. 1, с. 113), як додаток до варіянту Б сеї думи (Утечі братів з Азова[1]), і він потрапив до плачу невільників помилково. Наведене Антоновичем і Драгомановим закінчення належить не до плачу, якого в Куліша
Народ. Думи — 1.
- ↑ Див. нижче — думу про Утечу трьох братів з Азова, варіянт Є1
