великий успіх чи то через усну передачу чи через книжки: вона мала вплив на кобзарів з другого кінця Полтавщини. як показує прилуцький варіянт Г, Вересая.
В порівнянню з сею редакцією менш помітний вар. Б з північної Чернігівщини, з Сосниці; він репрезентує для нас тутешню редакцію сеї думи, дуже відмінну від західньо-слобідської; можливо, що ся редакція була колись поширена помежи сосницькими кобзарями, але, на жаль, про се не маємо відомостей; дуже популярною на Чернігівщині вона, очевидно, не була.
Дуже відмінний від обох попередніх вар. В, з Богодухівського повіту, що вийшов, мабуть, з місцевої кобзарської школи.
Варіянт Д, як нам здається, з'явився під книжним впливом; коли-ж в ньому є й традиційні елементи, то вони мусіли-б з'явитися під впливом охтирської і богодухівської школи та ще якоїсь невідомої редакції — обставина, що здається нам мало можливою.
III. Література думи про Невільників не велика; можна відзначити лише кілька загальних заміток про невільничі думи взагалі. Перша замітка про «Невільників» знаходиться у Максимовича в примітках до вар. А₁, «увільнення невільників силою зброї і викуп їх грішми — вважалось на Вкраїні святим ділом, на котре бандуристи закликали людей своїми думами» (с. 11).
У Антоновича і Драгоманова маємо на с. 91 т. I вступну замітку до сеї думи про невільництво: про спосіб викупу невільників і опис галери-каторги, де їм часто доводилось працювати; переведено також порівняння невільничого плачу з новогрецькою піснею про неволю. Про невільничу поезію гарна сторінка у Куліша (Записки, т. I, с. 214); він дає цінне помічення, що «бандуристи дотепер поділяють свої пісні (називаючи так і думи) на козацькі — які мають сценою Україну, і на невільницькі — котрі описують побут козаків на турецьких галерах, або в полоні у Турків і Татар». Куліш висловив при тім здогад, що сих невільничих пісень було дуже багато, бо-ж в тих часах в Туреччині мусіла бути ціла нація Українців, об'єднана мовою, вірою і споминами про рідний край, що як «Євреї, плачучи на ріках вавилонських, мали свою невільницьку історію і літературу». Сі пісні, зложені, на думку Куліша, дієвими особами невільничої трагедії, співалися і в неволі, і вдома, і хто зна, каже він, де більше.
Пізніше в додатку до першого тому «Исторіи возсоединенія» Куліш дав такий коментар до свого зложеного тексту (вар. X): «Сей варіянт невільницького плачу представляє і невільницький ринок і каторгу на галерах. Вірш «у потребі царській» означає, що річ іде про полонених з війни, з якими обходились ще більше жорстоко ніж з так званим ясирем. На ясир дивились тільки так немилосердно, як дивляться, напр., в курячім ряді (на базарі) на нещасних птахів, перекинених вниз головою, або як в столиці дивиться різник на віз з живими телятами. Слово царський натякає на перекопського царя, як називали звичайно в старі часи кримського хана. Коли він проводив наїздом особисто і мав з козаками вдатну «потребу», то й справді могло бути багато полонених. Їх передавали, як належить, Туркові, у якого Татарин грав ролю ловецького пса. І от в думі з'являється баша, і повний простір для помсти, що нею козаки і мусульмани обмінювались раз-у-раз, залежно від того, на чиїй вулиці був празник» (с. 326).
Сі думки Куліша про невільницькі плачі повторюються у Колесси, «Українські народні думи» (Львів, 1922, с. 13) — він називає їх ліричними думами, що складалися може й самими невільниками і закликали людей помагати їм. Колесса згадує вар. А₁, В, А₂, Г, Д і X. Загально про плачі теж Ф. Колесса, Про ґенезу укр. народніх дум (1921); М. Грушевський, Ілюстрована Історія України, с. 190; його-ж, «50 літ «Историческихъ Пісень малорусскаго народа», в «Україні», 1924, книга 1–2. с. 107.
Спробу хронологізації варіянтів робить Єрофеїв. За найстарший, себ-то найближчий до первісного тексту, він вважає варіянт Г — «через стислість і послідовність оповідання. Спомини про башу та про яничарів зовсім реальний малюнок до сієї думи». За найближчі до сього основного тексту вважає він варіянти А і А₂, і фіктивний Кулішевий. Варіянт В, на його думку, «пізніший, бо має вставку з иншої думи і має слід дуже виразного забуття найпершого тексту». Всього він згадує 5 варіянтів: А₁ «Куліша», В, Г, А₂.
Не маємо ширших дослідів над плачами і в Історії українскьої літератури Возняка, т. III, Львів, 1924, с. 465.
