його невинність не перешкодила-б йому записати від кобзаря який-небудь инший твір такого літературного походження і видати за народній, якщо в Кибинцях дійсно панувала подібна практика що-до виучування кобзарів. Та більшість дум Цертелева своїм широким посвояченням у кобзарськім репертуарі цілком гарантують свою оригінальність, і ми вважали за конче потрібне відзначити можливість містифікацій в осередку, де працював Цертелев, тільки тому, що подібні обставини кінець-кінцем дуже багато заважили на долі кобзарських дум узагалі.
Перша збірка Максимовича. Збірка Цертелева була не цілком одностайна; вона зложена не з самих тільки дум, а тільки на дев'ять десятих. Але вона залишилась найбільше однопільною збіркою на довгі, довгі часи. Найближчі публікації чи то нових дум, чи варіянтів до тих, що були вже надруковані у Цертелева, з'являлись тільки малими пайками в рамках инших збірників, або поодинці в часописах.
Але такі нові появи не спішились. За час усіх 1820-х років не було ані одної нової публікації. В „Малороссійскихъ Пѣсняхъ“ М. Максимовича було дано тільки точний передрук двох дум Цертелева: Ви'їзд козака (с. 21, без заголовка) і „Дума о Походѣ Хмѣльницкаго въ Молдавію“ (с. 30). Хоч при деяких піснях у збірці зазначено, звідки вони передруковані, сі передруки помітки не мають.
Але хоч „Малороссійскія Пѣсни“ не дали нових текстів, вони важні для історії дум першим ужитком слова „дума“ в звязку з тими творами, з якими ся назва зрослася пізніше. Наводимо сей славний уступ:
„Особенно замѣчательны думы — героическія пѣснопѣнія о былинахъ, относящихся преимущественно ко временамъ Гетманства — до Скоропадскаго. Ихъ и нынѣ еще поютъ слепцы-бандуристы, коихъ можно назвать малороссійскими рапсодами.
„Каждая дума посвящалась какому-нибудь историческому случаю, либо лицу — въ особенности Хмѣльницкому, Палѣю, Мазепѣ и другимъ.
„Сказаній о частныхъ домашнихъ событіяхъ у козаковъ, составляютъ переходъ отъ думъ къ повествовашямъ вымышленнымъ или балладамъ“… (с. VI—VII).
Як сказано вище, се був перший виступ слова „дума“ в українській етнографічній літературі для означення того, що ми тепер називаємо „думами“. Надзвичайний успіх збірки Максимовича, успіх, який навряд чи можна прирівняти до успіху якоїсь иншої публікації в історії української пісенности, пояснює нам, чому ся дефініція „Малороссійскихъ пѣсень“ утвердилася в літературі про думи, не вважаючи на те, що сей збірник не збагачував її новими записами.
Украинскій Альманахъ. Найближча по „Опыт'і“ поява — не нових дум, а тільки нових варіянтів до двох дум Цертелева — се 2 записи І. Срезневського, надруковані в „Українськім Альманаху“, що Срезневський видав разом з І. В. Розковшенком у Харкові 1831 р.[1].
Се варіянти до дум про Олексія Поповича і про Азовських братів, надруковані на с. 119—131 під заголовком „Малороссійскія думы“ з поміткою: „Доставлены И. И. Срезневскими“ (у нас дума № 7, вар. В і № 11, вар. В[2]. Обидва варіянти трохи довші від текстів Цертелева: Олексій Попович тут має 90 рядків, Азовські брати 127 рядків. Вище ми порівняли уступ з останньої думи в Цертелева й Срезневського і з сього прикладу видно, що запис Срезневського далеко многословніший — себ-то, можна думати, не так покорочений, як Цертелевський. Так само в думі про Олексія Поповича напр. запитання козаків і відповідь Олексія в Цертелева стилізовані дуже коротко.
„За що ты на соби великій грихъ маешъ?
— Як я съ Пирятына Панове! Выизжавъ…
- ↑ Про хибний погляд, що „Український Альманах“ видав Шпігоцький, див. Вс. І. Срезневскій, Украинскій Альманахъ (Кіевская Старина, 1893, кн 1).
- ↑ В „Запорозькій Старині“ Срезневський чомусь заявив, що сей запис він одержав від Шпігоцького. Порівн. вступ до думи № 10.
