тридцяті роки того віку як про час великої сваволі у видавництві пісенности — і при сьому мали на увазі „Запорозьку Старину“ та її вилив[1]. Властиво се не була спеціяльна риса 1830-х рр., а риса всеї роботи в сій сфері аж до останньої чверти XIX в. Але безпосередній вплив у сім напрямі, дуже можливо, належав таки Срезневському: його власному комбінуванню ріжних варіянтів одної думи і компонуванню цілих фальшивих дум, що виходили з його гуртка. В кожнім разі вплив сих нових методів виразно помітний на хронологічно найближчій появі дум — на другій збірці Максимовича.
Друга збірка Максимовича. „Украиникія народным пѣсни изданныя М. Максимовичами, часть первая“. що вийшла в Москві 1834 р. (цензурний дозвіл 23 березня с. с.), не дали ні одної пової думи, ані нового варіянту, але дали дещо цікаве й важне для досліджування дум. У вступі до книги першої, що має заголовок „Украинскія думы“ і motto з Слова о полку Ігоревім про віщі пальці Бояна, Максимович поясняє, що то таке „дума“: „Думи се співи, що належать виключно бандуристам. Від пісень відріжняються вони характером більш оповідальним або епічним і вільним розміром, зложеним з неозначеної скількости точних стіп, хоч часом (завдяки ліричному характерові української поезії) вони переходять у пісню. Тоді приймають і розмір означений, пісенний. Вірші майже всі римовані, зміст здебільшого історичний“ (с. 2).
На сю нову характеристику дум зложились, очевидно, ріжні обставини. Що думи належать професійним співакам — се помічення дав ростучий досвід збирачів, себ-то саме життя. Але не особистий досвід Максимовича, бо він сам здається ніколи ніякої думи не записав (може хіба записав „Самарських братів“ у збірці 1849 р. — але й се сумнівне). Слова про вільну форму дум — хоч вони ніби в випливають з самої сути дум, здається нам, відбили на собі вплив „Запорозької Старини“, так само як і помічення, ніби-то думи переходять у пісню. Ся обсервація зроблена на підставі „Походу на Поляків“ Срезневського — одної з найслабших підробок дум, хоч і найбільш популярної, як признали навіть Антонович і Драгоманов (т. І, с. XIX). Думка Максимовича про вільну форму дум нагадує нам слова Срезневського, що дума не пісня. У Максимовича вона не була продуктом глибокого або самостійного роздумування над формою думи, бо як бачимо з його инших слів, він не робив тоді глибокої й послідовної ріжниці між думами та піснями, — так, він казав, що Цертелев надрукував 10 дум. Його новий погляд показує, що від 1827 р. Максимович змінив свій критерій пізнавання дум, але не зробив його точнішим. Коли р. 1827 він ділив думи й пісні на підставі змісту — думи історичні, пісні побутово-ліричні, то р. 1834, беручи за одно і думи, історичні і ліричні, і пісню про Мазепу, Максимович не позволяє нам думати, що він за сей час уяснив собі суть думи. Навпаки, не маючи все ще ясної гадки, він приєднався до Срезневського, і то навмання, — бо Срезневський говорив тільки про історичні думи Цертелева.
Вплив Срезневського відбився і на иншій рисі збірки Максимовича: на вільнім комбінуванню варіянтів. В передмові Максимович казав, що має по п'ять і більше записів одної пісні і тому міг уяснити собі ті зміни, що траплялися завдяки довгому й неправильному співанню сих пісень, а часом і завдяки власним винаходам співаків — таким чином він міг подати деякі пісні у виправленім виді — себ-то у зведених чи критичних редакціях (с. IV). Дійсно, дві думи, що в тім часі вже були відомі в двох варіянтах кожна — „Азовські брати“ і „Олексій Попович“, — Максимович скомбінував з варіянтів, подібно до того як зробив се Срезневський з „Братами“, але наново, на свій лад. Инші думи в збірці передруковані від Цертелева точне й без змін. Передрукував Максимович дещо і з фабрикатів Запорозької Старини: „Чигиринську битву“ під заголовком „Возстаніе Наливайка“, з поділом на рядки, і „Похід на Поляків“ — також. Чому Максимович узяв від Срезневського тільки сі дві „думи“, а від Цертелева все — лишається неясним. Не
