Сторінка:Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— XLVI —

ства“ козацького і українських лицарів“. Але „історичні особи і воєнні подвиги творили хоч і найважніший, але не єдиний предмет української думи. Вона любила і родинне життя і нерідко оспівувала родинні відносини й почуття на навчання свого народу. Український бандурист не був забавником і скоморохом. Забавивши молодь инколи коротким переказом про козацьку завзятість, він навчав її простодушних, але глибоко моральних понять про те, що являється святим обов'язком людини. Строга, часом навіть сувора, дума бандуриста цуралась навіть кохання між козаком і дівчиною“.

Вийшовши з сих поглядів на думи, Максимович переводить їх статистику. Про Цертелева говорить, що він видав дев'ять дум і одну пісню. Про себе — що він знав тридцять дум, хоч у сій збірці містив тільки двадцять.

Вищенаведені міркування про думи властиво не нові, вони тільки більш послідовні. Нове в них — се твердження про виключно професійний характер сих творів, уваги про ріжнорідність їх змісту — історичного або моралістичного, та порівняння дум з „Словом“, що виникли мабуть на тлі занять Максимовича на катедрі словесности.

Перше — помічення про професійний характер кобзарських співів. Максимовичеві піддала критика Михайла Грабовського з приводу його попередньої збірки. Переповідаючи в своїй статті означення думи Максимовича в передмові Збірника 1834 р., Грабовський докинув: „До сеї характеристики треба додати, що бандуристи на Україні — суть (а може правдивіше сказати були…) співаки з фаху, рід бардів, мінстрелів або рапсодів (бо все се розуміється посвоячене з красною Грецією[1]. Максимович, що прийняв і деякі инші помічення сього поважаного критика, відзначаючи їх у ріжних примітках нового збірника, використав і сю увагу про фаховість кобзарів. Не вважаючи на те, що сам побут повинен був піддати се помічення старшим збирачам дум, категорично висловив його власне Грабовський, і тільки за прикладом Греції.

Друге нове помічення Максимовича — порівняння з Словом о полку Ігоревім, було його власним здобутком — за таке вважав його і такий знавець літератури як Буслаєв, що присвятив дуже цікаву студію поширенню й доповненню сього нового погляду[2]. Правда, Максимович спинився тільки на аналогії своєрідної поетичної будови дум і „Слова“, Буслаєв-же звернув увагу на паралелізм епічних виразів у всіх сих пам'ятках південно-руської літератури. Але для історії досліду дум се порівняння було важно не так з теоретичного боку, як передусім тому, що додавало авторитету і поваги сьому родові української поезії, звязуючи його з такою старою і цінною пам'яткою, і тим притягало до нього ще більшу увагу. Все значіння сього моменту, так само як і статті Буслаєва, і тих праць, що з'явились під її впливом, може бути вияснене тільки в звязку з історією досліджування дум — поза рамками нашого теперішнього завдання; тут ми можемо тільки нагадати про нього, повертаючи до збірника Максимовича і його нових поглядів про думи в передмові. Хоч позбавлені глибших наукових обґрунтовань і тонких аналізів, помічення Максимовича все таки були дуже цінні і давали досить конкретне означення дум: коли-б їх серйозно продумали тогочасні видавці й дослідники дум, то їх вистачило-б для уникнення багатьох непорозумінь. Зовсім фальшиве в сім новім означенню дум Максимовича було тільки твердження про перехід думи в пісню (à la „Похід на Поляків“), але воно мусіло скоро відумерти через брак прикладів, які-б його потверджували.

 
  1. М. Gr. Literature і Krytyka, cz. druga, Wilno, 1837, c. 38. Тут було подано переклад чотирьох оригінальних дум. що були в збірці Максимовича: про Олексія Поповича, Коновченка, Хведора Безрідного і Утечі трьох братів з Озова. Не зайве буде зазначити, що Грабовський і сам займався або близько цікавився збиранням дум, бо в примітці до перекладу Олексія Поповича він каже, що знає рукописний варіянт сеї думи з іменем Коломійченка. Грабовський вважав се ім'я за синонім Зборовського, але нам цікаво було-б знати, звідки був у нього рукопис думи: чи від якогось приятеля Українця, що записував думи, чи се був власний його запис від кобзаря?… Треба додати, що варіянт з таким іменем був уже надрукований в „Альманаху”, але Грабовський говорить про рукопис (с. 74).
  2. Буслаевъ, Объ эпическихъ выраженіяхъ украинской поэзіи (По поводу Сборника украинскихъ пѣсень, изданныхъ М. А. Максимовичемъ въ Кіевѣ въ 1849 году), „Москвитянинъ“, 1850.