Сторінка:Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— XLVIX —

і на Херсонщині, хоч у сей новозаселений край вона могла була зайти зовсім недавно перед тим як записував її Мурзакевич[1]. В кожнім разі не маємо причини брати сей запис під сумнів.

18) „На смерть Хмѣльницкаго“ (с. 77) — текст Цертелева, був у збірнику 1834 р.

19) „Объ Ивасѣ Коновченкѣ“ (с. 81) — текст Цертелева, пропущено один рядок — мабуть помилково; вокатив: полковнику, Филоненку, виправлено на номінатив: полковник, Филоненко. В примітці сказано, що сей текст можна-б доповнити деякими рядками з довшого варіянту Лукашевича, але сим разом Максимович до реконструкції не брався.

20) „О Паліѣ и Мазепѣ“ (с. 8S) — з „Запорозької Старини“, було в збірнику 1834 р.

Загалом, як бачимо, окрім чотирьох нових текстів (трьох нових дум і одного нового варіянту думи про Голоту) Максимович передрукував дуже багато; є речі, що були передруковані вже в його раніших збірниках, є і нові передруки — фальсифікатів Срезневського, яких збірник 1834 р. щасливо уникнув. Се доводить, що в дійсності Максимович ставився безкритично до підробок, і коли в ранішім збірнику дечого з виробів Срезневського не було, то се не був свідомий вибір з боку Максимовича, а випадок — або питання тимчасового смаку. Говорять сі передруки і про те, що кінець-кінцем Максимович не мав так багато власного матеріял у, як се він говорив у своїх передмовах, і як говорили пізніші легенди про кількатисячну колекцію пісень Максимовича, ніколи не оголошену. Збірка 1849 р., що була останнім виданням пісень Максимовича, лишилась останньою очевидно з цілком природніх причин — через вичерпання запасу сирового матеріялу. Нема сумніву, що немолодий, хворовитий Максимович — то переобтяжений працею в київськім університеті, то знов зовсім зайнятий своїм кволим здоров'ям і ліками, не збирав і не записував нічого вже від половини 1830-х рр.[2]. Те, що було в нього, се мусіли бути його старі записи і випадковий матеріял від кореспондентів. Все старе було певно висортуване ранішими збірками, а те, що приплило нове і цікаве, те й було опубліковане в сій останній збірці, як от записи Копитька й Мурзакевича — на запас-же певно не лишалось нічого скільки-небудь інтересного. А все таки сей останній поклін Максимовича для прощання з пісенним видавництвом випав ще дуже блискуче: в нім почувалася сила все ростучого досвіду й знання, що виявлялись і в міркуваннях над формою думи, і в цінних примітках до текстів, і в толерантній редакції, що тут виявила себе меншою правкою над текстами, ніж у старшім збірнику Максимовича.

Десятиліття великих кобзарів.

Значіння п'ятдесятих років. Як остання маніфестація першого періоду історії консервації дум — 1810—10 рр., періоду, який слід вважати за час популяризації ідеї збирання кобзарських співів і методичних спроб — Збірник 1849 р. стояв дуже високо —

  1. Так, ще недавно, в голодні роки кобзар Кулик їздив на Херсонщину по сіль і його дуже запрошували там зістатися. Такі випадкові переселення кобзарів могли бути і давніше, без того щоб традиція якоїсь так завезеної думи зоставалась у даній місцевості надовго.
  2. Див. автобіографію Максимовича — „Кіевская Старина“, 1904, IX.