Ой повів женців на яри-долини,
На яри-долини, на яру пшеницю.
„Ой жніте, женчики, обжинайтеся
І на чорну хмару озирайтеся,
А я піду до дому пообідаю,
Жінку та діточок да одвідаю“.
Ох і жнуть женці, розжинаються,
На чорну хмару озираються…
Ой, то же не хмара — то орда йде,
А Коваленко та перед веде,
Вьязали руки да сирицею,
А залили очі да живицею,
А сковали ніжки да скрипницею.
„Ой повій, вітроньку, да з під ночі,
Да роскуй мої да руки, ніженьки,
Ох повій, вітроньку, з під темної ночі
Да на мої ж да на карії очі“.
По цій думі, заможного селянина Коваленка татари захопили під той час, як він одбився од своїх робітників і пішов у село обідати. За що тарари випікли Коваленкові очі гарячою живицею, дума не пояснює. Звичайно, татари випалювали або виколювали очі тільки втікачам, що намагалися втекти з неволі. Треба гадати, що Коваленка покарано за те, що він змагався.
При зовсім инших обставинах попадали у бусурманську неволю козаки. Всякий козак
