мав зброю і не давався живим до рук бусурманам. Тільки під час яких-небудь нещасливих пригод у боях, або через козацьку необачність татарам иноді щастило захопити козаків у бранці і то у дуже невеликій кількости. Про необачність козацьку згадують де кілька дум, між ними дума про атамана Матьяша:
На усті Самарки Богу[1]
Семенова, козацького Рогу
Дванадцять козаків Брацлавців небувальців
|
|
Стали тернові огні раскидати,
Стали по чистому полю козацькі коні пускати,
Стали козацькі сідла од себе далеко покидати,
Стали козацькі семипьядні піщалі по закутках ховати…
Побачивши таку необачність, старий козацький атаман Матьяш застерегає молодь:
„Козаки, панове молодці!
Небезпечне ви майте,
Козацькі коні із припони не пускайте,
Сідла козацькі під голову підкладайте,
Бо се долина Кайнарськая,
Недалеко тут земля татарськая“…
