викуп, вони не гнали пішки, а везли привьязавши до коней.
Жіночий ясирь („біла челядь“, як зветься жіноцтво у думах) поділявся по віку жінок та по їхній вроді. Молодих та дуже вродливих дівчат, за котрих у туреччені давали великі гроші, татари везли у мажах, запьятих зверху килимами, инших же гнали так само, як і чоловіків, або привьязували їх до возів на котрих возили харчі. Одна з дум так малює подорож до Криму у неволю трьох дівчат, дочок українського попа:
Коли турки воювали,
Білу челядь забірали,
І в нашої попадоньки
Взяли вони три дівоньки.
Єдну взяли по при коні.
По при коні на реміні,
Другу взяли по при возі,
По привозі на мотузі,
Третью взяли в чорні мажі…
Що ю взяли по при коні,
По при коні, на реміні,
То та плаче: „Ой, Боже мій!
Косо моя жовтенькая!
Не мати тя росчісує —
Візник бичем ростріпує“.
Що ю взяли по при возі,
По при возі, на мотузі,
То та кричить: „Ой, Боже мій!
Ніжки мої біленькії!
