і коли не було війни, з України ходили у Крим чумаки, ходили через Запорожжє й инші люде, розшукувати своїх, захоплених у неволю, родичів, щоб викупити їх. Нареші з історії відомо, що року 1671 татари, спустошивши Волинь та Поділля і захопивши багато шляхти, ще не одходячи до Криму, склали реєстр бранців і послали польському коронному гетьманові, пропонуючи викупити з неволі, кого поляки хочуть; так що викуп невольників був звичайним ділом.
Ця перша доба неволі з нестраченою ще надією на визволення, теж відбилася у народніх думах. Ми маємо два галицьких варіанта дум про викуп дівчини її милим і про викуп козака милою:
Верх Бескида калинова
Стоїть мі там корчма нова,
А в тій корчмі турчин піє,
Пред ним дівча поклон біє:
„Турчин, турчин, турчиночку,
Не губ мене молодойку,
Іде тато — одмін несе,
Одмін несе, возом везе,
Не дасть він мі загинути“.
Одмінойки тай не стало,
Дівча гірко заплакало;
Верх Бескида калинова
Стоїть мі там корчма нова,
А в тій корочмі турчин піє,
