Полени ти в городи христіянські
До отця мойого до матусі,
Сядь, пади на подвіррі отцовськім,
Жалібненько загуди:
Об моїй пригоді козацькій припомьяни.
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають,
Великі скарби собірають. —
Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо, як стане Чорне море согравати,
То не знатиме отець либонь матірь,
У которій каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської
Чи у городі Царьграді на базарі,
Будуть ушкалі, турки яничари набігати,
За Червоне море у Арабську землю запродати.
У цій думі невольники благають голуба переказати батькам, щоб ті поспішались з викупом їх, бо як одпливуть галери од пристані, то вже тоді батьки не знатимуть, де їх і шукати.
Та от море „согравало“, себ-то набігав вітер, турецькі кораблі й галери напинали вітрила і рушали од берегів Криму за море, одвозячи невольників далеко од рідної України, а разом з тим знищуючи у них всяку
