надію на визволення. Продовження роспочатої вище думи як раз обмальовує становище невольників у далеких землях і їхні думки:
То брат — товариш теє зачуває,
До брата товариша промолвляє:
Товарише, брате мій рідний!
Не треба нам в городи христіянські поклону посилати,
Своєму батькові й матці більшого жалю завдавати:
Бо хоть наш батько й мати будуть добре дбати,
Грунти, великі маєтки збувати,
Скарби збірати, —
Та не знатимуть, де, в якій тяжкій неволі турецькій синів своїх шукати;
Що сюди ніхто не захожає,
І люд хрещений не заїзжає,
Тільки соколи ясненькі літають,
На темниці сідають,
Жалібненько квилять — проквиляють,
Нас всіх бідних невольників у тяжкій неволі турецькій
Добрим здоровьям навіщають…
Тут уже відбивається, коли не роспач, то страта останньої надії на визволення з неволі.
Содержувалися невольники по турецьких та арабських землях, як відомо з іта-
