лійських та инших джерел, зовсім не по людському: їх таврували распаленим залізом, як таврують худобу, випікаючи тавро на лобі або на щоках, ввесь день держали на важких роботах, немилосердно бьючи батогами, або лозинами й тернинами при всякому випадку, навіть за те, що людина спинеться, щоб звести дух; годували варевом з падлючини, якої їжи не хотіли істи навіть собаки; на ніч же замикали у льохи, або спускали по драбинах у глибокі ями з сторчовими боками і до ранку витягали драбину з ями, щоб невольникам ніяк було втекти.
У думі про Івана Богуславця так малюється турецька темниця у Криму:
„У городі Козлові стояла темниця камьяная
Сім сажен в зелмю вмурованая“.
В Туреччині, по гірських краях, темниці для невольників часто відбудовували у середині гір, лишаючи з світу тільки один пролаз, на якому прироблювалися міцні двері. Виламували камінь під землею для темниць самі ж невольники і при тій роботі справді навіть у день не бачили «світу Божого». Вікон у таких темницях-льохах зовсім не було, дихати було важко, а по стінах точилася вода.
Не трудно собі уявити, що при таких обставинах життя, людина через який час
