віть давали грунт, або підмогу на господарство. Турки дуже любили повертати хрістіян у свою віру, бо вбачали у сьому перемогу свосі віри й своеі культури над христіянською. Так, наприклад, дума про Байду (князя-гетьмана Вишневецького) оповідає, що турецький султан, захопивши його у бранці, раніше, ніж катувати, умовляв його побусурманитись, обіцяючи не тільки лишити його живим, а навіть видати за нього заміж свою дочку і зробити його вельможою:
Царь турецький к ньому присилає.
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицарь та вірнесенький!
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраіночку!
Тільки Байда не був би народним героєм, колиб побусурманився; він волить ліпше вмерти, а ніж зрадити віру свого народу. От його одповідь:
„Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!“
Розлютований такою одповідью, султан, звелів скарати Байду лютою смертью:
Ой крикнув царь на своі гайдуки:
„Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте!“
Байда мусить померти, але раніше хоче помститись за за свою смерть:
