Не одну нічку, тай не годиничку.
Ой висить Байда, тай гадає,
Та на свого джуру споглядає.
Та на свого джуру молодого,
І на свого коня вороного.
«Ой, джуро мій молодесенький!
Подай міні лучок та тугесенький,
Подай міні тугий лучок.
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки».
Ой як стрілив, — царя вцілів,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!»
Проте не мало було українців, що не видержували тягарю неволі, зрікалися своєі віри і приймали іслам, або, як згадують народні украинські думи, ставали потурнаками. Ті потурнаки, щоб запобігти турецької ласки і вбити у собі нудьгу сумління, робилися немилосердними до своіх братів і товаришиів і катували іх гірше за самих турків. Одного з таких потурнакив згадує дума про Самійла Кішку:
Перший старший меж ними пробуває
Кішка Самійло гетьман запорожський;
Другий — Марко Рудий
Суддя військовий;
Третій — Мусій Грач
Військовий трубач;
