По шиях затинати,
Кров христіянську на землю проливати!
Про те і у таких ренегатів–потурнаків, як згадує та ж сама дума, у серці жеврілася іскра любови до далекого, але незабутнього рідного краю — України, котру у думах невольникив українці здебільшого звуть „вірою христіянською“, як Туреччину звуть „вірою бусурманською“. Підпивши на самоті трохи вина Ілляш потурнак почув потребу — розважити свою душу і поговорити з ким–небудь про Україну. Сумуючи, він скрикує:
„Господи! Єсть у мене що іспити й ісходити,
Та ні з ким об „вірі христіянський“ поговорити!..
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе сажає,
Дорого напитка метає,
По два, по три кубки в руки наливає.
Потурнаків з всяких націй в Туреччині було гуже багато. Не кажучи вже про захоплених у неволю недолітків, яких турки зараз же повертали на бусурманів і віддавали через який час у яничари, або робили євнухами при гаремах, там бусурманилось майже все жіноцтво, захоплене як з України, такі з инших земель.
З життя поневоленого жінотцва народні
