думи згадують про випадки дуже легкодухої зради своєму чоловікові й рідному краєві. Такою непевною дружиною була, як каже дума, навіть жінка гетьмана Богданка (Богдана Ружинського):
— Ой Богдане, запорожський гетьмане!
Да чому ж ти ходиши в чорнім оксамиті?—
„Були в мене гости, гости татарове:
Одну нічку ночували: стару неньку зарубали,
А миленьку собі взяли.
Гей сідлай, хлопче, коня, коня вороного,
Татар швидко догоняти, миленькую одбивати!“
Догонили татароньків в чистім полі, край дороженьки,
Там татари вогоь кладуть й вечерю готують,
Міже ними баша сидить, на колінах милу держить.
„Ой миленька, миленька, відсунься од башенька,
Бо я башенька вбью, а миленьку собі візьму!“
— Коли бьєш — бий обоє бо башенька серце моє!“
Останні слова думи виявляють зраду жінки не примусову а вільну і до того
