Хмельницького і побрав на Україні багато людей у неволю.
Образ потурченої українки, що не забула рідного краю, а дбає про нього, маємо у чудовій народній думі про Марусю Богуславку, що у неволі стала жінкою значного турецького паші. Засумувавши за рідним краєм. Маруся Богуславка на передодні Великодня іде у темницю до своїх земляків-невольників, певно вже маючи згоду свого чоловіка — паші на те, щоб визволити невольників і у розмові каже їм, що завтра Великдень. Невольники, котрі за багато років неволі вже забули про все рідне й дороге серцю, проклинають Марусю за те, що вона нагадала їм про те, яке тепер на Україні свято й радість і тим, збудила в них почуття своєї недолі. На те Маруся просить земляків не проклинаті її а коли вона випустить їх на волю і вони підуть в Україну, то не обминати міста Богуслава і переказати її батькові й матері, щоб вони не клопоталися викупати її з неволі, бо вона вже стала бусурманкою.
На Чорному морі,
На каміні біленькому,
Там стояла темниця камьяная,
Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
